30
На всякі кривди від панів не було суду нї управи. У всяких справах селянина судив його пан, міг засудити хоч на шибеницю за що небудь, хоч би за непослух, і на те не можна було нїкому скаржитись: сам король не міг мішати ся в те, що робив пан з своїм селянином.
Що правда, не тільки селянинови, а й панови не легко було найти суд та управу, особливо на сильнійшого та богатшого пана. Не було в Польщі анї доброго суду анї порядку. Короля нїхто не слухав, а хто мав силу, того було й право. Не було оборони, анї спокою.
Давнє українське письмо.
Татари набігали раз-у-раз на українські землї, палили села й вели силу людей в неволю. Вони тодї оснували ся в Криму, і король польський не міг з ними ради дати. Військо польське не вміло боронити людей від Татар за те добре вміло кривдити людей та обдирати, стоячи постоєм. Королї нарештї пообіцяли татарському ханови, що будуть рік-річно платити йому дань, аби лише не нападав на українські землї, але й се нїчого не помагало, хан гроші брав, а про те раз-у-раз насилав свою орду на Україну, забирати худобу та людей в неволю. Тих людей Татари продавали в неволю в далекі краї і у себе до господарства, до роботи уживали.
Так гірко було людям на Українї: не було просвітку від панів, а що не взяв пан, — заграбив своєвільний вояк польський, або спалив та забрав Татарин. Як то у піснї співають:
