Сторінка:Грушевський М. Про старі часи на Україні. Коротка історія України (для першого початку) (1919).djvu/33

32

Стали бідні невольники на собі кров християнську забачати,
Стали землю турецьку, віру бусурманську клясти-проклинати
„Ти земле турецька, віро бусурманська, ти розлуко християнська!
„Не одного ти розлучила з отцем, з матерю, або брата з сестрою,
„Або мужа з вірною жоною!“
Визволь, Господи, всїх бідних невільників з тяжкої неволї турецької,
З каторги бусурманської
На тихі води,
На ясні зорі,
У край хрещений,
У мир веселий,
У городи християнські.

---

 

9. Козаччина.

Від тяжкої панщини, від усяких панських кривд почали селяне тїкати в світ за очі, де далї — то все більше. Переходити селянинови з місця на місце не вільно було, тому тїкали потайки. З Галичини йшли на Поділє, де було просторнїйше, на робітника тяжче, а на панщину легше, з Волини — на Побоже (де Винниця й Умань), з лїсових країв — до Київщини та за Днїпро.

Татарин перепливає через ріку привязавши до коня вязки очерету.

 

Сї краї поднїпрянські прозивали ся тодї Україною, бо лежали вже „на краю“ держави й з нею зачинали ся дикі степи. Така назва була вже за часів київської держави, а тепер особливо привязалась до сих сторін. З кінцем 15-го віку (від року 1482 почавши) Татари кримські дуже часто на них нападали, бо король польський посварив ся з кримським ханом. Оборони тому краєви від держави не було, і за кільканадцять лїт вичистили Татари сю велику країну як шкло: зістало ся кілька городів, де були кріпости й стояло потрохи війська, як Київ, Канїв, Черкаси, Остер. А з сїл люде мусїли тїкати, бо не можна було анї жити, анї господарити серед таких татарських походів. Повтїкали в лїсові краї.

Так сей гарний край, де колись цвіло українське житє, був занапащений дурною управою — з початку своїх князїв та бояр, а добитий був безголовєм королїв та панів польських та литовських, що землї сї загорнули, а оборонити не вміли. Лежав пусткою без