34
В степах стрічались вони з татарськими чабанами або з такими-ж татарськими пройдисвітами, як і вони самі. Часом їх Татари побють та полуплять, часом вони Татар підчикрижать та худобу заберуть. Такі татарські заволоки, воєнні неприкаяні люде звались козаками, то се імя й до наших людей пристало, що тут степами та пустками тинялись та промишляли.
З часом намножилось тих людей — козаків наших богато. Старостам та воєводам, що по пограничних городах сидїли, були вони наручні, бо на Татар страху нагоняли, тай живились від них ті старости, як козаки з ріжною здобичею з степів на зиму приходили. Оден такий староста — Остап Дашкович, староста черкаський, Українець з роду, радив королеви, щоб з тих козаків зложити таке військо, яке буде Україну від Татар стерегло: взяти тисячу або дві тисячі козаків, платити ім з скарбу (казни), а вони б від Татар Україну берегли. З тої ради нїчого не вийшло, але видко з неї, що козаків тодї на Українї було вже дуже богато.
Що більше козаків ставало, то убувало сміливости Татарам а козакам прибувало. Все далї запускались вони в степи, під самі кочовища татарські, відбирали їм худобу, набігали на їх краї, відбивали від них невільників та самих Татар в неволю забирали. Низше порогів Днїпрових, де Днїпро дїлить ся та робить острови серед лози та очерету, так що й не видко їх, поставили вони собі кріпость. Звалась вона Сїч або кіш козацький, а переносилась на ріжні острови й місця: часом була на острові Хортицї, часом на Базвлуку, на Микитинім Розї, на Чортомлику.
Тут тримали козаки всякий запас, зброю, тут була їх столиця, бо сюди нїхто не міг до них дістатись: нї Поляки, нї Татари, нї Турки; тут було їх царство. І тому самі козаки стали зватись запорозькими, або низовими — що на „Низу“ Днїпра сидїли.
Господарили в степах та по ріках — рибу ловили, пасїчникували, над Татарами промишляли, а як скочило ся, вибирались походом десь у дальші краї. На Волощинї (в теперішнїй Бесарабії та Румунії) тодї були часті війни, то козаки туди ходили помагати воєводї волоському, чи иншому кому, на Турків та Татар особливо. Бо через те, що Україна тодї таку біду від Татар та Турків терпіла, мали наші люде, а в тім і козаки, велике на них завзятє. За найсвятїйшу річ уважали з „бісурманами“ воювати. Тож як не було якої війни, то козаки йшли походом просто на турецькі або татарські городи в Крим над Чорне море, де були турецькі городи Очаків, Акерман, Кілїя, Варна.
А ще частїйше робили собі велики човни — чайками звали ся, тай пускали ся, як за давнїх, київських часів Днїпром на море. При-
