35
ставали до побережних міст, виходили несподївано на берег, нападали на міста й села, забирали з собою здобич, котра легша та дорозша, випускали невільників на волю. Все инше палили, та швиденько на човни, тай гайда назад, поки там Татари чи Турки зібрались. Великого страху тим завдавали Татарам та Туркам.
Їздили під сам Константинополь: прокрадались між турецькі кораблї, що доїзду стерегли, та під самим носом у турецького султана палили та руйнували передмістя. Або переїздили на противний, азійський берег Чорного моря й там палили та руйнували богаті турецькі міста.
Правда нераз велика буря розбивала ті козацькі човни, заносила їх бозна куди, й пропадала та потопала в морі велика сила козацького війська — як у думі співаєть ся:
Ой на Чорному морю на каменї біленькім,
Там сидить сокіл ясненький.
Жалібненько квилить — проквиляє
І на Чорнеє море спильна поглядає,
Що на Чорному морю щось не добре починає.
Злосопротивна хвилечка-хвиля вставає.
Судна казацькі-молодецькі на три части розбиває.
Перву часть ухопило — у білоарапську землю занесло,
Другу часть схопило — у Дунай, у гирло забило,
А третя часть тут мав —
Посеред Чорного моря у бистрій хвилї,
На лихій хуртовинї потопає.
Але ще частїйше удавалось козакам вернути ся щасливо з великою добичею, з увільненими невільниками. Нераз гнались за ними наздогін турецькі кораблї, але козаки на легких човнах тїкали їм з під носа в Днїпро, а в гирла Днїпрові, серед лози та очеретів, нїякий корабель не міг за ними їхати. Тодї козаки дїлили здобичу на товариство — як то в думі співаєть ся:
|
Златосинії киндяки — на козаки, |
- ↑ Киндаки, златоглави, габа — ріжні матерії турецькі.
