42
Старшим у нїм був Жолкєвський, пан з Галичини, добрий войовник. Він як найскорше поспішив ся, щоб заскочити козаків не приготованих, до купи не зібраних, як вони по ріжних кінцях України пробували, розбиваючи панїв. Та козаки, хоч по части, а таки зібрали ся коло Київа, перевезлись за Днїпро й човни потопили: надїяли ся Поляків за Днїпро не пустити. Але міщане київські, яким козаки також докучили повитягали човни з Днїпра й польське військо перевезло ся за Днїпро.
Рада козацька в Сїчи (рисунок XVIII віку)
Тоді козаки пійшли в найдальші, порожнї ще тоді краї й стали під Лубнами на Солоницї, надїючи ся, що Поляки туди за ними не підуть. Та Жолкєвский завзяв ся, хоч би що, а винищити козаків: або панам бути на Українї або козакам. Він пройшов під Лубнї й так заскочив козаків несподївано, що вони отаборили ся на місцї дуже недобрім. Обступив їх та почав день-у-день стріляти з гармат на козацький табор. Два тижнї держали ся козаки, та бачуть, що помочи до них польське військо не перепустить, а в них уже й припасу не ставало, — мусїли з Поляками миритись. Стало на тім, що козаки своїх ватажків Полякам видадуть, зброю й скарб також, а Поляки їх свобідно до дому пустять. Козаки так і зробили, та тут показала ся польська неправда: як козаки без зброї вийшли з табора, обпало їх польське військо та майже всїх їх безборонних побило, порізало. А ватажків лютими карами покарали.
Потім Поляки ухвалили на соймі щоб війську козацькому більше не бути, — аби пани не мали на Українї клопоту. Але дістати козаків, що під Лубнами не були, а пішли на Низ, до Сїчи, польське військо
