44
Справа ся була давня: ще за короля Данила була на Українї мова про унїю, і пізнїйше не раз про се говорено, тільки владики не хотїли на ту унїю приставати: боялись, що народ їх покине. Але в р. 1590 і пізнїйших знайшлось між православними владиками чимало таких, що на унїю пристали, а через що, зараз побачимо.
Були в тих часах між духовними, тай взагалї в церковних дїлах великі непорядки, не тільки у нас на Українї, а й по иньших краях: в Польщі, в Нїмеччинї, Франції, Англії, — у католиків ще гірше нїж у православних. Починаючи від простих священиків і монахів аж до найвищих владиків і самих пап, духовні покинули побожне житє, журились більше тим, щоб богато грошей зібрати та жити роскішно. Люде через те перестали духовних слухати, від католицької церкви почали відпадати, стали думати, щоб якось самим по євангелїю жити. Майже вся Нїмеччина, Англія, Швеція відпали від котолицької церкви й окремо від папи й католицької церкви позаводили собі свої церкви.
У нас на Українї люде також шукали способу на поправу православної церкви, бачучи, який непорядок іде від самих духовних, і ще більше — від короля та польських панів, що мішали ся в православні церковні справи та настановляли священиків і владиків зовсїм нїкчемних. Почали до того брати ся брацтва.
Ті брацтва закладали ся по ріжних містах між міщанами для помочи бідним і для побожного житя. Хто вписувавсь до брацтва, складав до брацької скриньки невеличку вкладку на церкву, на бідних. В свята братчики сходились на брацькі розмови, помагали убогим, а умерших братчиків ховали всїм брацтвом. Мали часто в своїм наглядї й опіцї православні церкви, і тепер думали над тим, як би поправити порядок в православній церкві.
Найпершим способом до того вважали друкарнї, друкували книги, вишукували учених людей, заводили школи. Також духовенство і самих владик напоминали, аби був в церкві порядок, аби на священиків і єпископів ставили людей чесних і розумних, не вживали церковних маєтків на свої роскоші, але обертали на церкву, на школи, на бідних.
