46
відваги православним, заохочуючи їх, аби унїї но приймали: обіцяв і оружною рукою буронити православної віри.
Деякі з владиків, настрашивши ся тим, відкинули ся від унїї, инші ж знову, покладаючись на поміч короля та панів польських, далї стояли при унїї. В 1596 р. зложений був собор в Берестї, і тут ті владики, що пристали до котоликів, проголосили унїю. Але иньші, разом з православними панами священиками й депутатами з ріжних країв і від самого патріарха, заявили, що унїї не приймають. А тих владиків, що унїю прийняли, патріарші посли засудили, що вони не мають бути більше владиками.
![без рамки](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/1/13/%D0%86%D0%BB%D1%8E%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B0_%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8_%281921%29._c._182.jpg)
Так роздїлились владики на унїятів і православних. Унїятів з початку нїхто не хотів слухати: православні хотїли їх поскидати. Але король обстав за унїятами, скинути їх не позволив. Навпаки — велїв священикам і людям слухати тих владиків-унїятів, а непослушних їм священиків казав скидати. Брацькі церкви за непослух казав замикати, а як опорожнялось якесь місце владиче або архимандриче, то ті місця давав самим унїятам. І так незадовго всї старші місця були заняті унїятами, а як вмерли сї владики, що зістались при православних, то православні лишили ся зовсїм без владиків.