48
Перед тим козаки боронили тільки своїх козацьких прав, та почасти селянства тамошнього, що за ними тягло. Тепер стають вони оборонцями цїлого українського, — або як тодї ще казали — руського народу. А що тодї найважнїйшою національною, всенародньою справою вважалась оборона православної віри, що була, як я сказав, мовби знаком української народности супроти польської, то козаки дуже завзято боронять православну віру від унїятів.
Коли, приміром, до Київа приїхав уніатський протопоп та став відбирати від православних церкви та запечатувати, тодїшннй отаман козацький прислав козаків сказати йому аби того не робив, бо забють його „як пса“. Той не послухавсь і козаки його справдї утопили в Днїпрі й церкви православним вернули. Тому то унїя скрізь брала гору над православними, а до Київщини уяїяти навіть заглянути не сміли, боячи ся козаків.
Через те Київ стає головним огнищем українського церковного житя. Львівські братчики тодї вже ледве могли себе оборонити, за те в Київі саме закладаєть ся брацтво, школа, друкарня, а гетьман тодїшнїй — Петро Сагайдачний бере братчиків в свою опіку: з усїм військом козацьким він вписав ся до київського брацтва.
Найбільшу ж поміч він зробив православній церкві тим, що як у 1620 р. переїздив через Київ єрусалимський патріарх, Сагайдачний з духовними київськими попросили його, аби поставив їм митрополита й владиків на місця умерших, або тих, що на унїю перейшли. Патріарх се й зробив, під охороною козацького війська, і так відновлена була православна церква. Боячи ся козаків, король не важив ся чіпати тих православних владиків. Кілька лїт сидїли вони в Київі під охороною козацького війська, аж по смерти того короля Жигимонта від нового короля Володислава козацькі посли й иньші українські депутати вимогли те, що він признав ту православну церкву за законну й визначив, де ті православні владики мали пробувати.
Та Київ зістаєть ся і потім, під козацькою охороною, столицею, українського житя. Богато в тім часї зробив для нього новий митрополит, Петро Могила. Давнїйшу брацьку школу він побільшив, помножив учителями, посилав на науку в чужі краї православних ченцїв, аби вони могли бути ученими людьми, учителями, письменниками. Школа ся пізнїйше звала ся Могилянською академією, на память трудів Могилиних; вона єсть і досї в Київі, тільки тепер там учать ся на попів, ченцїв та на архиєреїв, а тодї учили ся в нїй всякого стану люде. Була вона на ті часи як унїверситет, і студентів в нїй бувало більше тисячі, з них виходили потім і духовні, і світські, навіть воєнні люде.
