56
ледве кілька сот утїкло, та й то головно джури та слуги панські. Потоцький і Калїновський — обидва в руки козацькі попали, — Хмельницький віддав їх Татарам. Як у думі співаєть ся:
Тогдї козаки Ляхів доганяли,
Пана Потоцького піймали, як барана і звязали
Та перед Хмельницького гетьмана примчали;
„Гей пане Потоцький, чом у тебе й досї розум жіноцький!
Не вмів ти єси в Камянцї Подільськім пробувати,
Печеного поросяти, курицї з перцем та з шафраном уживати,
А тепер зумієш ти з нами козаками воювати,
Житньої соломахи з туслуком[1] уплітати,
Хіба велю тебе до рук кримському хану дати.
Щоб навчили тебе кримські нагаї сирої кобилини жувати“,
Ще такого не бувало на Україні. Не тільки все українське панство, а й цїла Польща зісталась без війська й оборони. Як би козаки схотїли, могли-б за кілька день безпечно бути в Кракові чи Варшаві. Але Хмельницький тодї не мав у гадцї нишити Польщу. По побідї корсунській пройшов до Білої Церкви й став тут табором. Навколо Україна як море хвилювалась. Підіймалось селянство, зброїлось, побивало або проганяло панів та Жидів-арендарів, нищило панські двори та католицькі костели, що за той час пани побудували на Вкраїнї. Тїкали пани куди видно, аж над саму Вислу — як у пісні співаєть ся:
Зависли Ляшки, зависли,
Як чорна хмара на Вислї —
збігли ся туди з усїх країв. Инші знову, в кім дух український жив, до війська козацького приставали. За короткий час не стало духа панського та польського на Україні тій що близше Днїпра, а люде українські співали:
Та немає лучче, та немає краще,
Як у нас на Вкраїнї!
Та немає Ляха, та немає пана —
Не буде ізміни!
Або останнї слова ще й инакше співали ся:
Та немає Ляха, та немає Жида.
Не буде унії.
Хмельницький і його товариші, розпочинаючи повстаннє, не мали иншої думки, як тілька те, щоб вернути вільности козацькі й порядки з-перед повстань 1637–1638 р. р. та прикоротити пано-
- ↑ Сіль у водї розпущена, щоб рибу солити.
