63
правилась собі сама вибраними своїми людьми, тільки була під зверхністю московського царя. Але в Москві на те не пристали, бо Московська держава не мала в собі такого свобідного устрою.
Правительство московське лишило на Українї поки що все далї в управі гетьмана й старшини козацької. Але щоб так на завсїди мало бути, на се не дало згоди в своїх відповідях на козацькі домагання (так званих „статях Б. Хмельницького“). Згодилось, щоб військо козацьке свобідно вибирало гетьмана, а царя тільки сповіщало при виборі; щоб Україна з гетьманом сама мала зносини з иншими державами, як самостійна держава; щоб було військо козацьке, 60 тисяч гетьманови підвластне, і щоб до суду українського нїякі московські, власти не мішались. Але прислала зараз до Київа своїх воєводів з військом, — нїби то України хоронити, а більше щоб України й самого гетьмана пильнувати.
Ті воєводи побудували собі осібну кріпость у Київі й гетьмана нї в чім не слухали. Таких воєводів з військом хотїло правительство московське поставити й по инших більших українських городах. Все се Українцям дуже мало подобалось — так що Хмельницький і не оповістив війську царських „статей“, як не оповістив ранїйше Зборівського „трактату“.
Хмельницький з старшиною з усього бачили, що їм з Москвою не по дорозї: чого иншого вони хотїли, а що инше вона задумує. Українцї бажали, щоб Україна, як відірвалась від Польщі, так і зісталась свобідною, самостійною державою, а від Москви хотїли, підмоги, щоб усї українські землї від Поляків відібрати і до купи злучити. А московські бояре бажам Україну помаленьку до рук своїх узяти й правити нею, як правили иншими землями. Обєднаннєм України вони мало журили ся, а хотїли забрати білоруські землї від
