64
Польщі (чи властиво від Литви, що від 1569 р. була тїсно злучена з Польщею).
Се їм ішло добре, тим більше, що на Польщу напала тодї ще й Швеція. Тодї Поляки почали з царем переговори: обіцяли йому, що виберуть його польським королем — так щоб він польських земель уже не нищив. Цар на се пристав, повірив, і перемирє з Польщею зробив. Учинив се без порозуміння з Українцями, і на Українї се вважали за зломаннє умови. Українцї знали, що Поляки царя королем не виберуть, але бояли ся, що заприязнивши ся з Польщею, Москва, чого доброго, ще й Україну їй назад віддасть. Через те гнївались на Москву за се перемирє, і Хмельницький став шукати нових помічників на Польщу, а злуку з Москвою хотїв розірвати.
Під Польщу вертатись він нїяк не хотїв. Як його король польський намовляв до нього вернутись, він польському послови таку байку сказав: „У одного чоловіка жив в хатї уж. Він був домашнїй, нїкого не кусав; йому ставили страву і не боронили лазити по хатї. Раз хлопець їв молоко, уж прилїз і став собі хлептати; хлопець ударив ложкою ужа, а той зі злости вкусив хлопця. Хлопець крикнув, прибіг господар, і схотів зарубаги ужа, але відрубав йому тільки хвоста, а уж утїк. Хлопець же з того укушення вмер. З того часу перестало вести ся тому господареви, — пішло нещастє за нещастєм. Сказали йому, що се через те, що він, образив ужа. Тодї господар став мирити ся з ужем, поставив йому молока. Але уж наївсь і знову сховавсь до нори. — Вже, каже, не буде між нами давньої приязни: тобі твого сина не забути, а менї — мого хвоста; живім кождий собі сам, у добрій згодї, і оден другому помагаймо, а більшого вже нїчого не видумаємо. — Так і Поляки, казав Хмельницький, — нехай нас лишать і зречуть ся всеї України, то ми будемо їм по силї помічні, будемо їх від ворогів боронити. Але що-ж! — Коли в Польщі хоч сто панів лишить ся, то вони того не попустять. А козаки знов не пристануть на те, що ті пани хочуть.“
Тому Хмельницький шукав инших союзників, помічників на Поляків. Він пересилав ся з Туреччиною, Швецією, Угорщиною, намовляючи їх на Польщу. Він розумів, що поки Польща буде мати силу, вона України не попустить. Нарештї з Швецією й угорським (семигородським) воєводою Ракоцієм уложив він умову, щоб спільно воювати Польщу, зовсїм знищити й між собою її землї подїлити. А Москва тим часом, як я вже сказав, встигла помирити ся з Польщею, і разом із нею зачала воювати з Шведами. Накликала й Хмельницького, аби з Польщею, не зачіпавсь, а воював Шведів.
