Сторінка:Грушевський М. Про старі часи на Україні. Коротка історія України (для першого початку) (1919).djvu/66

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

65

Але Хмельницький не послухав. Він нїяк не хотїв розривати з Швецією, навпаки став укладати з нею тїсний союз, обіцяючи їй помагати против кождого неприятеля (хоч би й против Москви), а Шведи за те обіцяли боронити незалежности України і цїлости її земель. Весною 1657 р. Хмельницький і зачав війну з Польщею на спілку з Швецією й Ракоцієм, а против волї Москви. Так мала злука України з Москвою розірватись. Але в війнї козакам не пощастило, в війську прокинув ся непослух. Хмельницький і без того був хорий, а ся прикрість іще більше його розстроїла і він умер 27 липня 1657 р., лишивши справи непорішеними.

Іван Виговський.
 

Дуже не в часї вмер і з великим жалем проводила його в могилу Україна. Поховали його в Суботові в церкві, що він побудував. Але кілька років пізнїйше, коли польське військо йшло через Україну, польський воєвода Чарнєцкий казав на злість викопати Богдана з могили, спалити його кости й попіл по вітру розвіяти — за те, що він Україну від Польщі відірвав. Польщі то нїчого не помогло, а Хмельницькому не пошкодило.

За заслуги Хмельницького ще за житя його вибрало військо козацьке гетьманом сина його Юрка, — „нехай тая слава буде, що Хмельницький гетьманом“ Але до булави треба голови, а Юрко був молодий та нездалий. Тому старшина потім се перемінила й настановила гетьманом Івана Виговського, що був військовим писарем. Але в війську се було богатьом не до вподоби, і се було недобре в тій великій замотанинї в якій опинилась тодї Україна.