Сторінка:Грушевський М. Про старі часи на Україні. Коротка історія України (для першого початку) (1919).djvu/67

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

66

Хотїла вона жити свобідно, по своїй волї, але з одного боку протягала до неї руки Польща, не хотячи пустити від себе: то війною пробувала вернути, то намовляла козацьку старшину, аби під короля вернулась. З другого боку й Москва, раз Україну під царську руку прийнявши, не хотїла упускати.

Але вернути ся під Польщу, — значило, що й паниб на Вкраїну вернулись, почалиб підданство та панщину заводити: від тогоб вони нї защо не відреклись. Під Москвою бути — московські бояре Україну своїми воєводами та залогами обсадять, московські порядки заведуть. А скоро тільки вони себе дали взнаки на Українї, скоро тільки ті воєводи зявились, зараз почались скарги, що воєводи українські права ламають, людий зневажають, і від вояків московських, від кривд і здирств Москви нема людям просвітку. Не можна було на се пристати.

Старшина козацька від разу, ще за Хмельницького, поміркувала, що під Москвою не буде Українї свободи. Тому вона не від того була, щоб прийти знову до ладу з Польщею. Але люде українські й чути про Польщу не хотїли, і на старшину невірно дивилися за її переговори з королем. Старий Хмельницький се розумів, що під Польщу вже нема воротя, тому накладав з Швецією, Угорщиною, Туреччиною, тільки не з нею. Але його наступникам на гетьманстві не було так з чого вибирати, бо Швеція кинула війну з Польщею, зайнята иньшими справами; союз з Швецією так і не війшов в житє. Туреччина й Семигород підупали й на них не можна було рахувати. Отже щоб вирвати ся з московських рук, Богданові наступники не бачили иньшого виходу як союз з Польщею.

Не рахуючи ся з настроєм народу вони думали, що можна й під польського короля вернутись, тільки забезпечити, щоб Україна мала свою автономію: щоб мала свою виборну осібну управу, в яку-б Поляки не мішались, а правилиб Україною гетьмани й иньші власти, вибрані військом і людом українським — що се буде краще як московська зверхність.

Таку умову й зробив незабаром по смерти Хмельницького новий гетьман Виговський в Гадячі, в 1658 р. Називаєть ся Гадяцька умова, або Гадяцька унїя. На основі сього трактату Україна мала війти яко рівноправний з Польщею й Литвою член до „Польської республїки“ (річи-посполитої), під назвою в. кн. Руського. З полїтичного боку се мало свої добрі сторони. Але люде на Українї — тій, що з-під Польщі вибилась[1] — про Польщу, як я казав уже, анї чути не хотїли.

  1. Волинь, Галичина й більша частина Поділя зіставились під Польщею. Козацька управа тільки по Случ сягала, тому й говорилось: знай, Ляше, що по Случ — то наше.