Сторінка:Грушевський М. Про старі часи на Україні. Коротка історія України (для першого початку) (1919).djvu/69

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

68

19. Незгода на Українї.

То таки була правда, що старшина дивилась на порядки польські чи московські (де також пани поміщики — бояре людей у тяжкім кріпацтві держали), та й собі хотїла на Українї поміщикувати. Хутори закладала, людей, осаджувала на них та казала собі чинші грошеві чи осипи збіжем давати, в господарстві помагати. Не минуло яких пятьдесять лїт від того часу, як народ український, з Хмельницьким повставши, панів з України повиганяв і землю всю, що панською була, для всїх вільною зробив, а вже з тої козацької старшини нове панство викублилось. Землї позасїдало, людей своїми підданими поробило і вже до панщини почало нагинати.

Сей панський дух в старшин почули українські люде дуже скоро — тому й не хотїли слухати старшини. Є така гарна дума старосвітська про Хвеська Ганджу Андибера, гетьмана запорозького. Вона зложена недовго по смерти старого Хмельницького і з неї видко, як тодї вже люде на Українї невірно дивились на старшину, прозиваючи їх Ляхами за панський дух. В думі оповідаєть ся, як зайшов бідний обдертий козак до коршми черкаської:

Там пили три Ляхи, дуки срібляники.
Первий пив Гаврило Довгополенко переяславський,
Другий Війтенко нїженський,
Третїй пив Золотаренко чернигівський.
От вони пили-підпивали з козака-нетяги насміхались,
На шинкарку покликали:
„Гей шинкарко Горовая, Насте молодая,
Добре ти дбай,
Нам солодкі меди, оковиту горілку ще підсипай,
Сього козака, пресучого сина, у потилицю з хати випихай!“

Але козак-нетяга, випивши доброго меду, став сам на тих дуків гримати:

„Гей ви, Ляхове, вразькі синове, ів порогу посувайтесь,
„Менї козаку-нетязї на покутї місце попускайте,
„Посувайтесь тїсно,
„Щоб було менї козаку-нетязї де на покутї із лаптямя сїсти!“
Тодї ляхи дуки срібляники добре дбали,
Дальше ік порогу посували,
Козаку-нетязї більше місця на покутї поступали.
Тодї козак-нетяга на покутї сїдає,
Із-під поли позлотистий недолимок[1] виймає
Шинкарцї молодій за цебер меду заставляє.

Вийняв з череса червінцї та заложив ними весь стіл. Закликав до квартирки: аж тут один козак іде, шати дорогії несе, другий —

  1. Булаву.