69
чоботи сапянцї, третїй — шапку козацьку. Убрали нетягу, і пізнали тодї дуки, що се гетьман запорозький Фесько Ганжа Андибор. Стали його до себе до компанїї запрошати та медом горілкою частувати. —
То він теє од дуків срібляників приймав, сам не випивав.
А все на свої шати проливав:
„Ей шати, мої шати, пийте гуляйте!
Не мене шанують, бо вас поважають:
Як я вас на собї не мав,
То й нести від дуків-ерібляників не знав.“
Тодї то Фесько Ганжа Андибер, гетьман запорозький, стиха словами промавляв:
„Ей козаки, каже, дїти, друзї, молодцї!
Прошу я вас, добре дбайте,
Сих дуків срібляників наче волів із-за стола вивождайте,
Перед вікнами покладайте, у три березини потягайте,
Щоб вони мене споминали, мене до-віку памятали!“
Тогдїж то козаки, дїти, друзї, молодцї, добре дбали,
Сих дуків срібляників за лоб брали,
Із-за стола наче волів вивождали,
Перед вікнами покладали, у три березини потягали,
Словами промовляли;
„Ей дуки, кажуть ви дуки!
За вами, всї луги і луки!
Нїгде нашому брату, козаку-нетязі, стати
І коня попасти.“
Під тими дуками представлені тут три полковники козацькі: переяславський, київський і ніжинський, а під тим нетягою — гетьман Бруховецький, отаман кошовий запорозький, що по Юрку Хмельниченку хотїв на гетьманство дістатись. Він на старшину відказував, а себе за великого приятеля простому людови удавав. Як же гетьманом став, обдирав людей гірше нїж ті дуки, і Москві їх запродав.
Так і не раз бувало: хто під старшиною яму копав, та на панський дух старшинський нарікав, потім як сам на верх діставсь, сам таким же зробив ся. Хто тільки з простого народу виходив наверх, зараз тягнуло його до панства; хотїв маєтности мати, підданих держати, роботою їх обкладати. Щоб тому запобігти, треба було иньших способів: треба було підданство заборонити, щоб один чоловік до другого, до його особи не міг мати нїяких прав, як пан до підданого; треба булоб міру земельну уставити, щоб по-над неї нїхто землї більше не мав; треба було з свобідних земель запас установити, який би цїлій Українї, всьому народови належав, з цього давала сяб земля для господарства, а як хтось перестав на нїй робити, до того б запасу поверталась. Але все се такі річи, до яких тільки за
