71
й свою власну свободу прогавили. І не стало анї свободи на Українї, анї людям не покращало. Попали таки в підданство та кріпацтво старшинї, і таж Москва помагала тим новим панам держати своїх людей в кріпацтві. Свобода людська так само була противна московському ладови як і полїтична свобода автономної України.
Так от старшина хотїла вернутись до Польщі, аби лиш свободу Українї забезпечити, та люде не хотїли. Москви держатись — так Москва не хотїла попустити, щоб Україна сама своїми виборними людьми: гетьманом та полковниками правилась без московських воєводів. Навпаки, вона все того пильнувала, щоб там своїх воєводів завести, а гетьманську власть укоротити. Й кидались і старшина і люде українські то в той бік, то в сей бік і не було їм просвітку, а в тих роздорах та війнах тільки гинула українська сила, земля пустїла, люде розбігались. І назвав ся той час „руїною", знищеннєм України.
Виговський хотїв тримати з Польщею, забезпечивши українську самостійність, щоб Україна при Польщі була осібним „великим князївством Руським.“ Але люде не хотїли вертатись під Польщу, скинули Виговського й обрали гетьманом Хмельниченка. Хмельниченко з своєю старшиною рад був Москви триматись, тільки хотїв, аби Москва де в чім попустила: щоб воєводів нїде окрім Київа не було; щоб військо московське, яке на Українї буде, гетьманови було послушне; щоб московські бояре в українські справи поза гетьманом не мішались.
Він стояв тодї з військом на правім боцї Днїпра; воєвода московський закликав, щоб він до нього приїхав, про се умовитись. Колиж Хмельниченко послухав і приїхав, військо московське його обступило, скликали раду з тих місць, де люде за Москвою потягали, і тодї на радї бояре московські зовсїм иньші постанови прочитали: гетьманови власти й права ще поменьшили, а воєводам щоб іще бути в Переяславі, Чернигові, Нїжині й инших містах. Хмельниченко з старшиною раді не раді згодились, бо були в московських руках. Тількиж другого року, як Поляки московське військо погромили, знову пристали до Польщі — бо в Москві зневірились.
Тодї ото Україна й роздїлилась: правобічна сторона (Київщина) зісталась при Польщі, а лївобічна (Полтавщина й Чернигівщина) — при Москві. Пішли з того війни великі, Польща хотїла й лївобічну Україну забрати, а Москва — правобічну. І було з того велике спустошеннє, й людям біда.
