76
ся і в лїтературних творах перших десятиліть XVIII в. таких, скажім, як Лїтопись Самійла Величка, або драма „Милость божая Україну свободившая“ дає себе знати і в полїтицї. Хоч Мазепа всяко старав ся йти в лад московському правительству, про те й він сам і старшина були на Москву недобрі, що вона Українцями по свойому розпоряджає, нї за що вже має й гетьмана й українські права. В тім часї цар Петро воював з королем шведським Карлом, великим войовником. Здавало ся, що Карло Петра побє і на Україну прийде. Старшина пригадувала свій давний до кінця недоведений союз з Шведами за Хмельницького і тепер думала, чи не краще їй пристати до Шведів, віддати ся під опіку шведського короля й забезпечити українську самостійність. Сам Мазепа довго вагавсь, не знаючи на яку ступити. Алеж Карло в осени 1708 р. прийшов на Україну і Мазепа послухав старшини і до нього прилучив ся. Запоріже теж до них пристало.
На чолї його стояв тодї завзятий оборонець української свободи Кость Гордієнко, дуже за се поважаний у Запорожцїв. Давнїйше він ворогував з Мазепою, вважаючи його московським прислужником колиж Мазепа повстав против Москви, і Гордієнко з усею Сїчею пристали до Шведів.
Але народ на Вкраїні не рушив ся: раз через те, що взагалї Мазепу не любив і йому не вірив, та й зробив се все Мазепа занадто несподївано: ще вчора Москві вислужувавсь, а тепер її покинув. А до того — військо московське на Українї стояло, й його всї бояли ся. І справдї зараз же на першу вість те військо здобуло гетьманську столицю — Батурин, страшенно поруйнувало, людей побило, Сїч знищило. Не тільки живих, кого попало, люто катувало, але й з мертвих знущалось. Всїм тим великого страху, на людей нагнало.
Як же Україна не рушилась, то багато і з тої старшини, що з Мазепою до Шведів пішло, почало назад до Петра вертатись. Побачив Мазепа, що помилив ся; та вже не можна було поправити. На другий рік цар Петро Шведів під Полтавою побив — задалеко вони від свого краю відбились. Карло утїк до Туреччини, а з ним і Мазепа з старшиною.
Мазепа скоро вмер, а старшина, що з ним була, вибрала гетьманом Филипа Орлика, писаря ґенерального. Надїя була на Турків, що вони будуть воювати з Москвою й за Україну уступлять ся. Злиднї тодї не одному старшину навчили: вибираючи Орлика, вони зложили закони для України на конституційний спосіб. Все се дуже добре було — тільки що тій старшинї з тими законами не довелось уже вернутись на Україну!
