77
Турки почали були війну з царем Петром і їм пощастило: тепер Петро задалеко загнавсь, як перед тим Карло. Турки його обступили з своїм військом і вже так як у руках мали. Мусїв Петро приставати на те, чого Турки хотїли. Між иньшим вони й сього вимагали, аби Москва від України відступилась. Та Петро підплатив турецького мінїстра, і умову про се написано так неясно, що Москва казала потім, що се не говорить ся про ту Україну, яка зістаєть ся під московською рукою. Туреччина за се почала знову війну, але з сеї другої війни вже зовсїм нїчого не вийшло, й зіставсь Орлик гетьманом на чужій сторонї.
Цар же Петро задумав скористати з прилучення Мазепи до Шведів, щоб зробити кінець гетьманщинї. Хоч Україна зовсїм не пішла за Мазепою, але Москва, як я вже казав, від давна того пильнувала, щоб українські права поволї вкорочувати і тепер та Мазепина історія давала їй нагоду, щоб „Малую Россію къ рукам прибрать“, як Петрові мінїстри та ґенерали казали.
Устрій української держави по Хмельниччинї був такий. Україна, яка стояла під гетьманською управою, подїлялась на полки. За Хмельницького, як списувано реєстр по Зборівській умові (1649), списано було девять полків на правім боцї Днїпра і сїм на лївім. Пізнїйше, як правобічна Україна відійшла під Польщу й спустїла, було на лївім боці в гетьманщинї десять полків: Стародубський, Чернигівський, Нїжинський, Київський (він був переважно на лївім боцї, хоч сам Київ на правім), Прилуцький, Переяславський, Лубенський, Миргородський, Гадяцький, Полтавський.
Кожний полк подїлявсь на сотнї, так як тепер повіт подїляєть ся на волости, тільки до сотнї належали села й містечка, і менші міста (городи). В кожній сотнї козаки, що в тій сотнї жили, вибирали сотника. Сотники з иньшою полковою старшиною і з козаками того полку вибирали полковника. Старшина і козаки з усїх полків на радї військовій вибирали гетьмана. Таке було правило, хоч воно й не завсїди додержувалось: гетьмана часом вибирала сама старшина, полковників настановляв сам гетьман.
Сотник у своїй сотнї, а полковник у полку мали власть не над самими тільки козаками, а над всїми людьми, що жили в тій сотнї чи полку. Але міста мали свою власну управу і суд (звавсь маґістрат або ратуш), і хиба відти якісь справи переносились до полковника або до гетьмана.
