78
Поковник всякі важнїйші справи мав рішати по нарадї з полковою старшиною, а гетьман з ґенеральною. Ґенеральна старшина була такаж, як полкова: обозний, судя, осаул і писар, тільки звались ґенеральними, то значить — що вони для цїлої України. В важнїйших справах гетьман скликав на пораду полковників й иньщу старшину, а в найважнїйших — військову раду, то-б-то й простих козаків з полків. Військоваж рада й сама могла збиратись, як бачила, що недобре; могла й скинути самого гетьмана. Так бувало в ранїйших часах.
Мазепина церква, св. Миколая в Київі
Подібний лад мала й Слобідська Україна, теперішня Харківщина з сусїдними частями Воронїжчини та Курщини. Вона теж подїлялась на полки, але сї полки не належали до гетьмана, тільки московські бояри мали власть над тими полковниками.
Такий був лад на Україні — виборний. По теперішньому сказавши Україна тодїшня була республїкою, тільки без правильно вироблених демократичних форм: були деякі основи демократичного ладу, але не розроблені й не переведені послїдовно. Правив не весь нарід, а тільки військо козацьке, і в нїм просте козацтво не мало способу постійно й правильно виявляти свою волю, а кермувала справами головно старшина. Та про те в порівнаню з Московщиною й се була велика свобода й демократія, якої не зносили московські правителї. Як Хмельницький до Москви приставав, то Москва обіцяла, що в той лад мішатись не буде й його переміняти не стане. Але навсправжки поволї, при кожній нагодї особливо при кожній змінї, як новий гетьман наставав, московські бояре все вкорочували українські права і все більше мішались до українського устрою.
