88
Колїївщиною. Описав її Шевченко, з того як люде про неї повідали. Пісень про неї чимало зложено. Тодї Поляки пробували в Київщинї унїю завести, а православні не давались. У медведівському монастирі коло Чигрина в послушниках був Запорожець Максим Залїзняк, так він зібрав запорозьку ватагу та з нею пішов на Україну панів бити. Сила людей тодї повстало.
Пішла поголоска, що від царицї Катерини прийшла така „золота грамота“, аби люде на Україні повставали та побивали Ляхів та Євреїв. Стали вони тїкати, ховатись по сильнїйших кріпостях. Найбільше поховало ся в Умани. Але сотник — старший над двірськими козаками уманськими — Іван Гонта до гайдамаків пристав: думав, що прийшов час Україну визволяти, та що Москалї в тім будуть Українцям помагати. Тодї гайдамаки здобули Умань и побили чимало Поляків та Євреїв — хоч і не було воно так страшно й кріваво, як то люде потім оповідали.
Але тим часом король польський знов удавсь до царицї Катерини, просив військо на гайдамаків прислати. Гайдамаки сподївались, що росийське військо буде їм помагати і самі до нього йшли, як їх кликали. Москаліж їх ловили та Полякам віддавали, а ті нелюдськими карами карали: стинали, руки, ноги рубали. З Гонти, кажуть, шкуру з живого здерли. Так повстаннє й задавили.
Скоро одначе прийшов кінець і Польщі. Сусїднї держави — Росія, Австрія і Прусія — бачили, що вона ослабла, не має нї
