88
Колїївщиною. Описав її Шевченко, з того як люде про неї повідали. Пісень про неї чимало зложено. Тодї Поляки пробували в Київщинї унїю завести, а православні не давались. У медведівському монастирі коло Чигрина в послушниках був Запорожець Максим Залїзняк, так він зібрав запорозьку ватагу та з нею пішов на Україну панів бити. Сила людей тодї повстало.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/0/03/GontaIvan1768.jpg/330px-GontaIvan1768.jpg)
Пішла поголоска, що від царицї Катерини прийшла така „золота грамота“, аби люде на Україні повставали та побивали Ляхів та Євреїв. Стали вони тїкати, ховатись по сильнїйших кріпостях. Найбільше поховало ся в Умани. Але сотник — старший над двірськими козаками уманськими — Іван Гонта до гайдамаків пристав: думав, що прийшов час Україну визволяти, та що Москалї в тім будуть Українцям помагати. Тодї гайдамаки здобули Умань и побили чимало Поляків та Євреїв — хоч і не було воно так страшно й кріваво, як то люде потім оповідали.
Але тим часом король польський знов удавсь до царицї Катерини, просив військо на гайдамаків прислати. Гайдамаки сподївались, що росийське військо буде їм помагати і самі до нього йшли, як їх кликали. Москаліж їх ловили та Полякам віддавали, а ті нелюдськими карами карали: стинали, руки, ноги рубали. З Гонти, кажуть, шкуру з живого здерли. Так повстаннє й задавили.
Скоро одначе прийшов кінець і Польщі. Сусїднї держави — Росія, Австрія і Прусія — бачили, що вона ослабла, не має нї