89
війська, нї якої сили, і самі польські пани за гроші готові кождому на Польщу помагати — так зледащіли. От і змовились розібрати між себе польські землі. В 1772 р. зробили так: Росія взяла Білорусь, Австрія — Галичину, Прусія — землї коло Балтійського моря. Иньші землї, в тім і Волинь та Київщина, зістались при польськім королї. Але двадцять лїт пізнїйше (1793 р.) Росія змовила ся з Прусією і знова від Польщі землї забрали. Росія собі тодї взяла Волинь. Поляки зробили повстаннє, але те повстаннє росийські війська задавили, і по тім сусїди подїлили Польщу до решти. Не стало Польщі зовсїм.
Але хоч не стало Польщі, то Українцям не стало через те лекше, особливо в тих землях, що перейшли до Росії. Польські пани далї панували над українським селянством, а навіть панованнє їх стало ще тяжше, бо тепер полїція й військо росийське чи австрійське тяжко карали селян за кожний непослух панам. На панів-поміщиків росийське правительство дивилось як на сторожів порядку, опору держави, і готове було задавити всяке противленнє їм з боку українського селянства. Стало панам ще лїпше та безпечнїйше, як за Польші, а людям — ще гірше. Як то в піснї співаєть ся:
Була Польща, була Польща, а стала Росія,
Не заступить син за батька, а батько за сина.
Селяне памятали свобідні часи й хотїли вернуть козаччину, щоб вирвати ся з панської власти. Як була війна з Наполєоном, і потім за польського повстання (1831) правительство кликало в Полтавщинї добровольцїв, аби в козаки йшли, й обіцяно було, що за те в козаках зістануть ся, не будуть рекрута давати. Богато йшло через се в козаки, але потім тих козаків на Кавказ погнали та й там оселили. В Київщині, як Кримська війна була (1855 р.), так люде просили ся в козаки: надїялись, що потім будуть вільні від панщини. Але не справдилось те все.
В Австрії вже цїсар (імператор) Йосиф, скоро по тім, як Галичину під Австрію взято, хотїв селян з підданства увільнити, і де що вже зробив для їх полегкости. Але він скоро вмер, і се дїло по нїм припинилось, аж у 1848 р. скасовано панщину в Галичинї та на Буковинї. В Росіїж тільки 1861 р. селяне з кріпаків стали вільними людьми. Правда і в Галичинї, як і на тій Українї, що в Росії, і потім до тої волї богато ще де чого бракувало та бракує й досї її — аби селянин справдї був вільним і міг жити по людськи, але в порівнаннї з попереднїм була й то велика зміна на краще.
