Сторінка:Грушевський М. Про старі часи на Україні. Коротка історія України (для першого початку) (1919).djvu/91

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

90

25. Українство підупадає.

Як пропала гетьманщина та Сїч-мати, здавалось, що вже українському народови прийшов кінець.

Знищено все те що довгою і тяжкою працею і потом і кровю своєю сотворили поколїння кращих українських людей для захисту свободи й свого національного житя. Зісталась українська маса народня розпорошена і беззахистна супроти натиску чужого права, чужої власти, чужого панства.

Галичину й Волинь давно опанувала вже польщина, тепер захопила й Київщину. Селянство працювало як худоба в ярмі на польських панів. Хто за його право хотїв упімнутись, тому була одна дорога — до вязницї, та до Сибіру. А що з українського люду хоч трошечки до гори підносилось, те зачинало говорити по польськи, присвоювало собі польські звичаї й поведїнки. Попи, ченцї ледве що читати вміли руське письмо і для них видавались славянські церковні книги з польськими поясненнями. Ледве не ледве коли виходила „руська“ книжка, українська себто, та й то церковна. В школах манастирських (так званих базилиянських) вчили по польськи. Тільки дяки-бакаляри вчили по селах руського читання та письма.

З кінцем XVII в. за Мазепиних часів галицькі владики завели унїю — потихеньку, непримітно: дістались на владицтва як православні, а помалу перевели церкви на унїю. Сим разом тутешній український люд був так пригнїчений, що й не пробував боротись. Боролось якийсь час львівське брацтво, та й воно згодом унїю прийняло. Була то велика побіда польщини. Тільки самі Поляки своє дїло попсували, бо унїю зневажили — мали її за щось низше від католицької віри, за віру мужичу.

Тому й унїя не затерла границї між польським і українським, і згодом, як народ привик до неї, стала унїя такою-ж „руською вірою“, прикметою тутешнього, галицького українського люду, а відміною від польського, як перед тим була віра православна. На Поділї-ж, на Волини і в Київщинї, де була завелась унїя, скасувало її росийське правительство, як сї землї перейшли до Польщі. Найдовше задержалась вона в Холмщинї й на Підляші, — аж 1876 р. скасовано її тут силоміць, против бажання народу, що встиг уже призвичаїтись до унїї як до своєї віри. Тому багато людей, не хотячи стати православними, послухало Поляків і попереходило на католицьку віру і через те в значній части спольщилось.