91
По гетьманщинїж — на Українї лївобічній та Слобідщинї ширилась московщина. Про се всякими способами старалось росийське правительство: не тільки щоб на Українї не було инакшого устрою, але щоб Українцї нїчим не ріжнились від Великоросиян, прийняли їх мову, звичаї, й з ними зовсїм змішались. Ще як Мазепу настановлювано на гетьманство, то бояре московські наказали гетьманови й старшинї пильнувати того, щоб Українцї женили ся з Великоросиянками, і всякими иньшими способами дбати про те, щоб український народ тїснїйше злучити з великоросийським. Аби не було й знаку, що Україна — то щось осібне.
Цар Петро на те заборонив друкувати книжки українською мовою, або такою книжною мовою, що хоч трохи заносила українською, а ріжнилась від уживаної в великоросийських краях — щоб не було, велїв, в українських книжках нїякого „особаго нарѣчія“. До того визначено осібних наглядачів, „цензорів“, аби переглядали книжки. Навіть як схотїли в Київі видрукувати акафист св. Варварі, написаний самим київським митрополитом, то наперед велено перекласти його на великоросийську мову.
І пізнїйше так було. За царицї Катерини лавра київська просила позволити їй українські букварі надрукувати, бо росийських люде на Українї не хочуть купувати, — то й того не позволено. По школах почали вчити по росийськи, і хлопцям учителї мали виправляти мову, аби говорили й вимовляли так, як Великороси. Навіть по церквах велено, читаючи або служачи, так слова вимовляти, як Великороси вимовляють. Хотїло правительство, щоб Українцї згодом зовсїм на великоросийську мову перейшли, а свою закинули.
Київська академія і єї студенти (з тодїшної ґравюри).
Для того не позволяло, й не хотїло, щоб на Україні заводили ся свої вищі школи, унїверситети, чого Українцї добивались здавна, ще від часів Гадяцької унії. В 1760 р. українська старшина добивалась позволения, щоб київську академію перемінено на повний університет з богословським факультетом, а другий, світський унїверситет щоб
