93
На Українї лївобічній, в Чернигівщинї та Харківщинї, наприклад, в тих часах жив славний чоловік Григорій Сковорода, перший український фільософ, себто такий чоловік, що роздумує над самими основами людського й світового житя, доходить всьому найперших причин. Він цуравсь панства, цуравсь богацтва, любив простий народ, ходив по Українї не маючи притулку та научав людей, як треба жити. Люде велико шанували його як мудрого і праведного чоловіка, любили слухати його піснї й байки й переймали з них багато. Але він складав їх не рідною українською мовою, а мішаною, близшою до росийської.
А в західнїй Українї — в Галичинї й на Волини — навіть ті люде, що вірно любили свій народ, сливе не писали вже инакше, як по польськи — бо здавалось їм, що українська мова нї нащо мудре нездатна, що то справдї проста, мужича мова, тай годї.
Здавалось, кажу, що справдї приходив кінець українству — в однїй части України від московщини, в другій від польщини. Але так не сталось, на щастє. І в самий той лютий, найгірший час, коли Україна так підупала, — починає справа повертати на лїпше, починає українство відроджуватись. Як дерево, що привяло було, здавалось — уже й засихати починає, а потім від повітря, від води починає знову приходити до сили, відживе, відмолодить ся, так почав оживати й український пень з його глибоким коріннєм, що сидїло в українськім ґрунтї, коли повіяло на нього животворне повітрє з европейського заходу.
Перші познаки переміни на краще в українськім житю показали ся в Галичинї. Австрійське правительство, що забрало сей край силоміць від Польщі в 1772 р., побоювалось польських панів, що вони будуть тягнути до Польщі, до її відновлення.
Тому не хотїло, аби вони мали силу над українським народом і могли його вести за собою.
Вже згадувано було, що тодїшний цїсар австрійський Йосиф почав заходитись коло того, щоб визволити селян з підданства й укоротити власть панів над ними. Він же й його мати цїсарева Марія-Тереса заходились піднести освіту та науку між Українцями, наказували заводити по Галичинї школи меньші й більші, а в них щоб учили „місцевою народньою мовою“, себто українською. Як у Львові закладано унїверситет (в 1784 р.), то визначено кілька професорів, аби викладали науку „руською“, себто українською мовою,
