95
словами промовити до розуму чи до почутя своїх земляків так, як на своїй рідній, українській мові. Знаємо з тих людей декотрих на імя а здебільшого імена їх загубились і забулись. Бо писання їх не були друковані, хоч знали їх люде, співали їх піснї, й чимало їх перейшло в народ, стали співатись по селах як піснї народнї.
Першим більшим писаннєм, що було зложене народньою українською мовою і не лишилось тільки в відписах, а було надруковане, була „Вірґілїєва Енеїда, на українську мову перелицьована“. Написав її Іван Котляревський, син полтавського діякона. В тім писаннї своїм переробив він старий твір латинського поета Вірґілїя про мандрівку Енея й його товаришів Троян, писаний скоро по Рождестві Христовім.
Така мода була тодї: переробляти старинні писання, на сміх прибираючи їх по своєму. От і Котляревський переробив так Енеїду, на сміх представивши Енея й його товаришів українськими волоцюгами — такими як Запорожцї з недавно зруйнованої Сїчи. Смішно й дотепно се він зробив, але не в тім сила, а в тім найбільше, що описав він там сучасну Україну. Нїби на сміх, а на правду з великим замилуваннєм описав, з любовю до українського житя, до української старовини, до українського народу, особливо простого, селянського.
Описуючи, наприклад, як Еней ходив у пекло й там оглядав ріжні муки, згадав Котляревський про сучасне панство українське; „що людям льготи не давало і ставило їх за скотів“. Описуючи війни латинські згадав недавню гетьманщину
