Сторінка:Грушевський М. Про старі часи на Україні. Коротка історія України (для першого початку) (1919).djvu/97

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

96

й добрим словом спомянув її „славнїї полки козацькі“, а сучасній зненавидженій салдацькій службі дорікнув її каторжною муштрою („Стій!“ „Не шевелись!“). Кому читав Котляревський свою Енеїду, всїм дуже сподобалось, що так гарно описана в нїй Україна. Списували її собі, а один список попав у руки богатому Українцеви Парпурі, що жив у Петербурзї, і той надруковав Енеїду в 1798 роцї, без відомости навіть Котляревського. Пішла вона тодї ще більше в громаду. Потім оден книгар її надрукував у друге, і аж тодї сам Котляревський уже від себе надрукував її в третє, побачивши, як вона припала людям до смаку.

Хотїв він людей посмішити, а ненароком зробив велике дїло: показав своєю Енеїдою, як то гарно можна народньою українською мовою писати і яке те житє українське цїкаве — є про що написати! І почали за ним писати по українськи иньші. Через те величаємо Котляревського батьком нового народнього українського письменства, а Енеїду — його початком. Столїтє від видання Енеїди святкувала цїла Україна як національне свято і в ріднім містї Котляревського — Полтаві поставлено йому монумент.

Богато значило й се, що саме тодї, як писав Котляревський, був такий час, що скрізь зачали цїкавитись народнім житєм, мовою, піснями й казками, переказами про старовину й старинним житєм. Почали збирати народнї піснї й оповідання та на їх взір свої укладати. Почалось воно в Анґлїї й Нїмеччинї, пішло потім по славянських землях: у Сербів, Поляків, Чехів, у Росії теж. Почали й на Українї збирати народнї піснї, перекази, учитись народньої мови, а з тим набирати більше поважання, більш любови й до простого народу й до своєї землї, до своєї народности.

Побачили, що під убогою сїльською стріхою можна знайти нераз більше щирости, справедливости й розуму, як у богатих палатах. Довідали ся, що той сїрий, поневіряний народ, ті піддані-кріпаки, що їх пани „ставили за скотів“, сотворив прегарні співанки, зложив чудові піснї й думи. Узріли чоловіка в тім підданім і стали думати за полїпшеннє долї його. А заразом одні за другим стали пробувати творити, писати на українській мові чи то на взір народнїх пісень, чи за прикладом чужих великих письменників. Стали описувати житє нашого народу й його минувшину, розбуджувати любов до свого слова, до свого народу, до України та кровію й слїзми политої історїї її.

В 1818 р. вийшла перша граматика народньої української мови; зложив її Павловський, так як по Харківщинї говорять. В 1818 р. вийшла перша збірка українських дум, зібрана Цертелевим, а прийнята з великими похвалами всїми тямущими людьми.