Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 1.djvu/250

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

я знала, коли б я відала, що засватана буду. Мет.

Відбабува́ти, бу́ю, єш, гл. Окончить практику (объ акушеркѣ). Пішла, відбабувала і вернулась додому. Чуб.

Відба́вити, ся. См. Відбавляти, ся.

Відбавля́ти, ля́ю, єш, сов. в. відба́вити, влю, виш, гл. Убавлять, убавить, уменьшать, уменьшить.

Відбавля́тися, ля́юся, єшся, сов. в. відба́витися, влюся, вишся, гл. Отлучаться, отлучиться. Нікуди на сторони одбавитись. МВ. (О. 1862. I. 100).

Відбаглува́ти, лу́ю, єш, гл. Отстоять, спасти. Відбаглувати від смерти. Хотів був нашу собаку забрати, — ледві одбаглувала. Рк. Левиц.

Відбарба́рити, рю, риш, гл. Отколотить.

Відбато́вувати, вую, єш, сов. в. відбатува́ти, ту́ю, єш, гл. Отрѣзывать, отрѣзать. Відбатував шматок хліба. Так і відбатував стругом пучку.

Відбатожи́ти, жу́, жиш, гл. Отстегать кнутомъ.

Відбатува́ти. См. Відбатовувати.

Відбенькетува́ти, ту́ю, єш, гл. Отпировать.

Відбере́жний, а, е. Съ берега на море дующій (о вѣтрѣ). Одбережний вітер. (Стрижевск.).

Відбива́ти, ва́ю, єш, сов. в. відби́ти, діб'ю́, б'єш, гл. 1) Отбивать, отбить. Відбив носок од кухля. Став двері одбивати. Рудч. Ск. I. 204. 2) Отбивать, отбить, отталкивать, оттолкнуть; отражать, отразить. Одбиває од берега щука риба ряску. Мет. 8. Козак нагайкою стріли відбиває. Макс. 3) Отражать, отразить (свѣтъ, звукъ). Поверхи дзеркала і води відбивають од себе соняшний світ. Дещо. 4) Отбивать, отбить у кого-либо что или кого-либо. Він дівчину відіб'є. Чуб. V. 36.

Відбива́тися, ва́юся, єшся, сов. в. відби́тися, діб'ю́ся, б'єшся, гл. 1) Отбиваться, отбиться. Од троянців одбивались. Котл. Ен. VI. 62. 2) Удаляться, удалиться, отдаляться, отдалиться, отбиться. Від роду відбилася. Чуб. V. Тут родилася, тут хрестилася, у чужую сторононьку да й відбилася. Мет. 3) Отражаться, отразиться. В прозорій воді відбиваються золоті верхи. Левиц. 4) О кобылѣ: случиться съ жеребцомъ. Шух. I. 211.

Відбі́гати, гаю, єш, гл. 1) Отбѣгать. Я вже своє відбігав, — біжи но ще ти: то чи не відбігаєш ніг. 2) О коровѣ: окончить случку.

Відбіга́ти, га́ю, єш, сов. в. відбі́гти, біжу́, жи́ш, гл. 1) Отбѣгать, отбѣжать. 2) — що. Терять, потерять. Десь шапку відбіг. Чи одбіжить бува люльку в сварці, а грошей на нову кат-ма, — вони.... купували йому. Мир. ХРВ. 147. 3) — чого́, кого́. Чуждаться, оставлять, оставить, покидать, покинуть. Свого батька змалку відбігаю. К. Досв. 155. Ой що кров живую ссали, — власних скарбів одбігали. К. Досв. 116.

Відбі́гатися, гаюся, єшся, гл. = Видбі́гати 2.

Відбі́гти. См. Відбіга́ти.

Відбі́й, бо́ю, м. Лучшаго сорта хребтовая щетина. Вас. 190.

Відбіра́ння, ня, с. 1) Отниманіе, отбираніе. 2) Полученіе. 3) Отборка.

Відбіра́ти, ра́ю, єш, сов. в. відібра́ти, відберу́, ре́ш, гл. Отбирать, отобрать, отнимать, отнять. Іди, жоно, до матері віно відбірати. Чуб. V. 758. Щастя розум відбірає, а нещастя назад вертає. Ном. № 1715. Стали ляхи від козацьких комор ключі відбірати. Макс. Ти більше не будеш відбірати у мене душу. Рудч. Ск. II. 23. 2) Получать, получить. Чуб. I. 163. Відібрав і від їх листи. Стор. 3) Отбирать. Відбери жовті гурки на насіння, а зелені посоли.

Відбі́рка, ки, ж. У оконщиковъ: инструментъ для образованія кромокъ въ рамахъ. Вас. 149.

Відбі́рний, а, е. = Добірний. Та й усе женці та й одбірнії. АД. I. 79.

Відбіснува́тися, ну́юся, єшся, гл. Перебѣситься. Як відбіснувався становий, то й почав говорити наче людина.

Ві́дбляск, ку, м. Отблескъ. Левиц. Пов. 25.

Відболі́ти, лю́, ли́ш, гл. 1) Проболѣть, поболѣть. Будуть же бити, то за кожен стрючок (гороху краденого) відболить. Св. Л. 142. 2) Переболѣть. 3) Отгнить. Цей ніготь у мене відболів, та новий виріс. Кіев.

Відборо́на, ни, ж. Оборона, защита отъ. Схопивши у руки по каменюці, став на відборону. МВ. (О. 1862. I. 104).

Відборони́ти, ся. См. Відбороняти, ся.

Відбороня́ти, ня́ю, єш, сов. в. відбо-