отвѣсить. Відваж соли. — бе́беха. Дать тумака, отвѣсить ударъ. За віщо се він мені бебеха відважив межи плечі? Харьк. 2) — жизнь, життя́. Рисковать, рискнуть жизнью. Оддала б тепер Леся душу, аби оборонить од смерти козака, що так щиро одважив за неї свою жизнь. К. ЧР. 173.
Відва́жуватися, жуюся, єшся, сов. в. відва́житися, жуся, жишся, гл. 1) Отвѣшиваться, отвѣситься. 2) Отваживаться, отважиться, осмѣлиться, рѣшиться. От я не відважуся сказати йому. Давно вже хотів він признатись, що жонатий, та не признававсь. Далі одважився: треба! МВ. (О. 1862. I. 78).
Відва́л, лу, м. Отчаливаніе. Мнж. 180.
Відвали́ти, ся. См. Відвалювати, ся.
Відвалува́ти, лу́ю, єш, гл. Спасти, отходить. Лікарь, спасибі йому, відвалував таки дитину.
Відва́лювання, ня, с. Отваливаніе.
Відва́лювати, люю, єш, сов. в. відвали́ти, лю́, лиш, гл. 1) Отваливать, отвалить. Одвалив того каменя. Чуб. II. 50. 2) Откалывать, отколоть, отрѣзывать, отрѣзать. Відвалив криги кусень оттакий завбільшки. Харьк. у. Відвалив скибу хліба.
Відва́люватися, лююся, єшся, сов. в. відвали́тися, лю́ся, лишся, гл. Отваливаться, отвалиться. Потроху земля відвалювалась, і він почав тонути. Левиц. Пов. 335.
Відвезти́. См. Відвозити.
Відверну́ти, ся. См. Відвертати, ся.
Відверта́ння, ня, с. 1) Отворачиваніе 2) Отвертываніе, откручиваніе. 3) Вычитаніе.
Відверта́ти, та́ю, єш, сов. в. відверну́ти, ну́, неш, гл. 1) Отворачивать, отворотить, отвращать, отвратить; поворачивать, поворотить. Відвертає від неї очі. МВ. II. 27. Не годиться відвертати хліб нарізаним боком до стіни. Чуб. I. 109. Нехай Бог відвертає. Ном. № 5139. Щоб я од вас лиця не відвернула. Ном. № 3241. 2) Отъѣзжать, отъѣхать, отплывать, отплыть. Ви, турки-яничари, по маленьку, браття, ячіте, од галери одверніте. АД. I. 216. 3) Отваливать, отвалить. Одвернув (камінь). Рудч. Ск. I. 86. Годі орати! — Як годі? — каже чоловік. — Дві скиби тільки одвернути та й упруг. Г. Барв. 198. 4) Возвращать, возвратить. Були в мене старости, підбрехачі твої, ну, одвернув я почеськи тобі хліб, не прогнав тебе. Г. Барв. 455. 5) Пахать, вспахать плугомъ второй разъ поперегъ или вдоль участка. Нѣжин. у. 6) Отклонять, отклонить что-либо. І кулі мов рукою одвертає. К. ЦН. 251. Єсть такії люде, що на пожежі уміють одвернуть вітер од сусідньої оселі. Грин. II. 324. 7) Отвлекать, отвлечь, отклонять, отклонить. Відвертала вона мене від сеї думки. Тебе прошу, голочко: відверни злих собак од мого скота. Чуб. I. 69. 8) О колдовствѣ: возвращать, возвратить первоначальный видъ, отвращать, отвратить. Зробив (чарами), то була біла редька, а то зусім почорніла, та вже назад не одверне, шоб чорна стала білою. Драг. 77. 9) Вычитать, вычесть. Жиду грошей не понесу міняти, бо він зараз довг одверне. Бессар. 10) Отвѣчать, отвѣтить. Та чую ж, чую, — одвертає. МВ. (КС. 1902. X. 143).
Відверта́тися, та́юся, єшся, сов. в. відверну́тися, ну́ся, нешся, гл. 1) Отворачиваться, отворотиться, отвернуться. Горнеться до його серцем, відвертається лицем. Левиц. I. 170. Кривоніс одвернувся до своїх вовхурянців і грізно додав. Стор. МПр. 138. 2) Отлучаться, отлучиться. Нікуди він і не одвертався з пасіки. О. 1861. X. 27.
Відверті́ти. См. Відвірчувати.
Відвести́. См. Відводити.
Відвика́ти, ка́ю, єш, сов. в. відви́кнути, ну, неш, гл. Отвыкать, отвыкнуть.
Відвильну́ти, ну́, не́ш, гл. Отлучиться на короткое время. Тільки одвильне куди мати, — то вже дитина й долі, упала з полу. Пирят. у.
Відви́люватися, лююся, єшся, гл. Отвиливать. Котл.
Відвину́тися, ну́ся, не́шся, гл. Отклониться, увернуться. Він на мене з києм, я насилу відвинувся.
Відвиса́ти, са́ю, єш, сов. в. відви́снути, ну, неш, гл. 1) Отвисать, отвиснуть. Спідня губа відвисла. Левиц. I. 15. 2) Свѣшиваться, свѣситься, повиснуть. З-під очіпка відвисло пасмо сивої коси. Левиц. I. 3.
Відвихну́тися, ну́ся, не́шся, гл. Отлучиться на короткое время. От, увечері дід з бабою кудись відвихнулись, а дочка й давай шукать. Рудч. II. 35.
Відви́чити, чу, чиш, гл. Отучить. От таки одвичите од сахарю. Черниг. г. Одвичити од горілки. О. 1862. I. 71.
