Гарюва́ти, рю́ю, єш, гл. Шалить. Лохв. у. Мил. 61.
Гарю́кало, ла, м. и с., гарю́кання, ня, с., гарю́кати, -ся, каю, -ся, єш, -ся, одн. в. гарю́кнути, кну, неш, гл. = Гарикало, гари́кання, гари́кати, ся, гарикнути. З тими наймичками, треба все гарюкатись, сваритись. Левиц. I. 475.
Гаря́ч, чу́, м. Сбитень. Дуже змерз був, а як напився гарячу, то й зігрівся. Екатериносл. (Залюб.).
Гаря́ч, ча, че. Краткая форма отъ гаря́чий. Лучче мені, моя мати, гаряч камінь їсти. Чуб.
Гаряче́, нар. 1) Горячо, жарко. І сюди гаряче, і туди боляче. Ном. № 8051. 2) Пылко, горячо.
Гаря́чий, а, е. 1) Жаркій, горячій. Гарячий борщ. Гарячий комин. Рудч. Ск. II. 166. Умила личенько гарячою сльозою. Мет. 48. Гаря́чого са́ла за шку́ру зали́ти. Задать кому, причинить мученія. 2) Пылкій, вспыльчивый, горячій. Гарячий чоловік. 3) Разгорѣвшійся, вспотѣвшій. Воли пристали, — може ти їх водою напоїв гарячих? Рудч. Ск. II. 135. 4) Гаря́чий час. Горячее время, недосугъ. 5) На гаря́чому вчи́нку. На мѣстѣ преступленія, по горячимъ слѣдамъ. Злапати на гарячому вчинку. Ном. № 7439.
Гарячи́ти, чу́, чи́ш, гл. Разгорячать. Варенуха почала його гарячити. Левиц. I. 281.
Гарячі́ти, чі́ю, єш, гл. Становиться горячимъ, жаркимъ. Сонце підбилось — на дворі гарячіє.
Гаря́чка, ки, ж. 1) Жаръ, горячка. На гарячку лежить. Ном. № 8136. 2) = Гаряч. (Сбитень). Правоб.
Гарячкува́ти, чку́ю, єш, гл. Пороть горячку. Я гарячкую, гарячкую — де воно ділося сокира та долото, аж воно украв хтось. Волч. у.
Гаря́чник, ка, м. Сбитеньщикъ. Він був гарячник, усе було у нас гаряч продає. Верхнеднѣпр. у. (Залюб.).
Гарячосе́рдий, а, е. Вспыльчивый, жестокосердный. К. Кр. 30.
Га́с, су, м. Керосинъ. Лохв. у.
Гаса́ння, ня, с. Бѣганіе, прыганіе.
Гаса́ти, са́ю, єш, гл. Бѣгать, прыгать, метаться, усердно танцовать. Гасав і я, як божевільний по степах за кабардою. К. ЧР. 94. „Сіль сиплеться з кишені, сіль“! кажуть чумакові, а він гаса. „А вже, — каже, — мені не до солі, коли грають на басолі“. Ном. № 10076.
Гаси́ло, ла, с. Щипцы для гашенія свѣчей въ церкви. Аф. 357.
Гаси́тель, ля, м. Гаситель, гасильщикъ. К. Бай. 7.
Гаси́ти, гашу́, сиш, гл. Тушить, гасить. Гасити свічку. Стала діброва палати, палати.... взяли діброву гасити, коновками воду носити. Чуб. III. 37.
Гасі́ння, ня, с. Погашеніе, тушеніе. Левиц. I. 360.
Га́ска, ки, ж. Молотокъ для разбиванія кусковъ соли вываренной на солеваренныхъ сковородахъ. Вх. Зн. 49.
Га́сло, ла, с. 1) Сигналъ, знакъ. Дав єси до бою гасло і грізна потуга встала. К. Псал. 150. Узяв мушкет, вистрелив на гасло. КС. 1882. IV. 171. 2) Лозунгъ, пароль. ЗОЮР. I. 203.
Гасло́вий, а, е. Сигнальный.
Га́сни́к, ка́, м. 1) = Гасниця. 2) = Гасило. Вх. Лем. 402.
Га́сни́ця, ці, ж. Керосиновая лампа. Нѣжин. у. Ум. Га́сничка.
I. Га́снути, ну, неш, гл. Угасать, потухать. На вітрі свічка гасне. Тліла искра, тихо дотлівала на роспутті широкому, та й гаснути стала. Шевч. 236. Крізь верби сонечко сияє і тихо гасне.... День погас і все спочило. Шевч. 424. Гаснуть очі. Шевч. 224.
II. Гасну́ти, ну́, неш, гл. однокр. в. отъ гаса́ти.
Га́спед, да и га́спид, да, м. 1) Ядовитый змѣй, аспидъ. Гадюча в серці в вас отрута, отрута гаспеда лихого. К. Псал. 132. 2) Бранное: дьяволъ, бѣсъ. А ти гаспид проклятий! Ув. Гаспедю́ка.
Га́спедів, дова, ве, га́спедовий, а, е, га́спедський, а, е и га́спидовий, га́спидський. 1) Аспидскій, относящійся къ ядовитому змѣю. 2) Бранное: дьявольскій, бѣсовскій. Чого вже не роблю з тими гаспедовими схизматиками. Стор. МПр. 80. Гаспидський сину! Ном. № 3558. Куди вас враг несе до гаспидського сина? Греб. 387.
Гаспедю́ка, ки, об. Ув. отъ га́спед.
Гат, ту, м. Га́та, ти, ж. = Гатка. Та вже ж тая криниченька гатом загачена. Рудч. Чп. 194. А вже ж тая криниченька гатою загачена. Чуб. V. 251.
Гатала́, нар. Вскачь, галопомъ. Жид їздить або тюпки, або гатала. Подольск. г.
