гадливі бували, усі по лісах, по кущах повтікали. ЗОЮР. Оттоді то вдова недогадлива бувала, ще у другого козака правди питала. Мет. 423.
Дога́дочка, ки, ж. Ум. отъ догадка.
Дога́дуватися, дуюся, єшся, сов. в. догада́тися, да́юся, єшся, гл. 1) Додумываться, додуматься, домыслиться. Вкупі працювали, брат із братом брався; що одна в нас мати, ти не догадався. К. Досв. 137. На злеє не учи нікого, — і сам догадається. Ном. № 2873. 2) Догадываться, догадаться, смекать, смекнуть, соображать, сообразить. Мела хату, мела сіни, да й засміялася, вийшла мати води брати, да й догадалася. Мет. 72. Ой вийду я та гукну я, а ти догадайся: як зачуєш мій голосок, хутшій поспішайся. Чуб. III. 148.
Дога́їти, гаю, єш, гл. = Догаяти. Сами себе до ночі догаїте. Грин. III. 432.
Дога́їтися, гаюся, єшся, гл. = Догаятися.
I. Дога́н, ну, м. = Догана. К. Псал. 106.
II. Дога́н, ну, м. = Дуган. Желех. Ум. Доганець. Желех.
Дога́на, ни, ж. 1) Порицаніе, хула; упрекъ. Догана мудрого більше стоїть, як похвала дурного. Ном. № 5686. 2) Недостатокъ, порокъ. А що мені за догана, що я руда та погана — за те мій батько багач. Чуб. V. 1139. Дога́ну да́ти. Осудить, охулить, упрекнуть, найти недостатокъ. Козаченько за дівчину та три копи дав та щоб її ніхто не займав, ніхто не займав, за ручку не взяв, перстеня не зняв і догани не дав. Мет. 317. Що Лукенька у батенька дитина була, усім вона парубочкам догану дала. Чуб. V. 1157. Свита добра, ніхто догани не дасть. Борз. у. Ум. Дога́нка, дога́нонька, дога́ночка. Любить тебе отець, любить тебе мати, тільки тобі доганочки, що ти небагатий. Чуб. V. 118. Тільки тобі доганочки, що ти не чорноброва. Чуб.
Догане́ць, нця́, м. Ум. отъ II. Доган.
Дога́нка, дога́нонька, доганочка, ки, ж. Ум. отъ догана.
I. Доганя́ти, няю, єш, сов. в. догна́ти, дожену́, неш, гл. 1) Догонять, догнать, нагонять, нагнать. Запрягайте коні в шори, коні ворониї; доганяйте літа мої, літа молодиї. Мет. 106. Швидко іди ти, — доженеш лихо; іди тихо, — тебе дожене лихо. Ном. № 8048. 2) Догонять, догнать, пригонять, пригнать. Та як догнав до Смілянської греблі, вони й вскочили у Смілу. ЗОЮР. I. 135. 3) Въ какой либо работѣ, сопряженной съ прохожденіемъ пространства (напр. косьба): доходить, дойти до конца. Батько не догнав постаті, занедужав. Г. Барв. 232.
II. Доганя́ти, ня́ю, єш, гл. Укорять, находить недостатки, порицать. Горнець котлові доганяє, а обоє смільні. Ном. № 8006.
Догари́катися, каюся, єшся, гл. = Догарюкатися. Ніяк не догарикаєшся, щоб прибив защіпку до дверей. Богод. у.
Догарцюва́тися, цю́юся, єшся, гл. Допрыгаться, доскакаться. А що, догарцювався, що й ногу вибив! Харьк. у.
Дога́рювати, рюю, єш, гл. Догорать. Одно перегарує, а друге не догарує. НВолын. у.
Догарю́катися, каюся, єшся, гл. Добиться чего частымъ напоминаніемъ.
I. Догаря́ти = Догоряти.
II. Догаря́ти и догоряти, ряю, єш, гл. 1) Интересовать, сильно занимать, затрогивать. Дівка засватана, то її не догаряють вечерниці. Звягел. у. Більш нікому не догоря, як тобі, родичеві. Новомирг. 2) Допекать, донимать. Його нічого не догаряє, то що йому. НВолын. у. Жінка йому цупко догаряє за свою худобу. Волын. г.
Дога́яти, га́ю, єш, гл. — кого́. Задержать, до извѣстнаго времени. До вечора мене догаяв і таки не віддав грошей. Харьк. г.
Дога́ятися, га́юся, єшся, гл. Замедлить до извѣстнаго времени. Догаявся, що вже й ніч. Харьк. г.
Догина́ння, ня, с. Догибаніе.
Догина́ти, на́ю, єш, сов. в. догну́ти, ну́, не́ш, гл. Догибать, догнуть.
Догі́дний, а, е. Пригодный, годный. Таке догідне, що тільки на смітник повикидать. Ном. № 6548.
Догін, го́ну, м. Погоня. Що сили в їх стало, побігли в догін. Сніп. 161.
Догла́джувати, джую, єш, сов. в. догла́дити, джу, диш, гл. Доглаживать, догладить.
Догледа́ти, догле́діти = Доглядати, доглядіти. Стор. I. 258. Вона і зробить усе і догледить усього. МВ. II. 19. Або ти не мав часу догледіти? НВолын. у.
Догледа́тися, догле́дітися = Доглядатися, доглядітися.
