но даромъ. Утік панич, викормивши коні дурнісінько. Хата, 95. Оце помилилась, не переміряла добре різи та й нажала отій грапині дурнісінько півкопи жита. Левиц. Пов. 337.
Ду́рність, ности, ж. Глупость. А все то дурність робе. Каменец. у. Молодість — буйність, а буйність — дурність. Ном. № 8717.
Дурні́ти, ні́ю, єш, гл. Глупѣть.
Дурні́шати, шаю, єш, гл. Дѣлаться гдупѣе. О. 1861. VI. Слов.
Ду́рно, нар. 1) Даромъ, безплатно, безвозмездно. Усім дівкам продає, своїй Домні дурно дає. Чуб. III. 210. 2) Напрасно, даромъ. Жаль мені дівчиноньки, що журиться дурно. Мет. 22. Не дурно Івася Вдовиченка кінь по степу гуляє, видно нашого первого лицаря на світі немає. Мет. 421. Ум. Дурне́нько, дурне́сенько.
Дурнове́рхий, а, е. Глупый, полуумный. Та й жахається вночі, мов дурноверхий. Черк. у.
Дурнові́с, су, м. = Дармовіс 2. О. 1862. VIII. 33.
Дурноголо́вий, а, е = Дурноверхий.
Дурноло́бець, бця, м. Дуракъ. Сказано — святі отці карбованці: з дурнолобця зроблять розумовця. Харьк.
Дурноля́п, па, м. Говорящій наобумъ, не подумавъ.
Дурноля́пський, а, е. Глупый, высказанный наобумъ. Дурноляпські речі шкода й слухать.
Дурноп'я́н, ну, м. Раст. Datura stramonium L. ЗЮЗО. I. 121.
Дурносмі́х, ха, м. Смѣющійся безъ повода. Константиногр. у.
Дурно́та, ти, ж. 1) Глупость. 2) Соб. Дураки. Аж там сліпа дурнота сидить по застіллю та горілку п'є. Коли ж орда про тебе брехні меле, ти на дурну дурноту мовчки плюй. К. Дз. 107.
Дурно́ха, хи, ж. Нервная лихорадка, тифъ. Вх. Зн. 16.
Дурнува́ти, ну́ю, єш, гл. 1) Дурачиться, шалить. Люде до божого дому йдуть, а ми дурнуємо та пустуємо. Харьк. 2) Быть безъ употребленія. Яке любе місце, та й дурнує: віддали б кому на ґрунт. Каменец. у.
Дурнува́тий, а, е. Глуповатый. Желех. Чому дуба не рубати, бо дуб дуплинатий; чому хлопців не дурити — вони дурнуваті. Чуб. V. 901. Ум. Дурнува́тенький.
Дурня́чка, ки, ж. = Дурноха. Желех. Вх. Зн. 16.
Дуросві́тка, ки, ж. = Дурисвітка. Серце радіє, бо оживає в йому дуросвітка-надія. Мир. Пов. II. 41.
Дуросві́тство, ва, с. = Дурисвітство. К. ПС. 8. К. ЦН. 287. Моє добро брехнею руйнували, мені в'язали дуросвітством руки. К. Дз. 200.
Дуросві́тщина, ни, ж. 1) = Дуросвітство. К. ПС. 30. 2) Соб. Обманщики, шарлатаны. Хотів би правду людям говорити, — ведмедем дуросвітщина реве. К. Дз. 196.
Ду́рощі, щей и щів, ж. мн. Глупости. Йому все дурощі в голові. Ном. № 10804. З серця чоловіка виходять дурощі. Єв. Мр. VII. 22.
Дурува́ння, ня, с. Сумасбродство, глупое поведеніе. Не Боже карання — своє дурування. Ном. № 7044.
Дурча́ти, чу́, чи́ш, гл. Урчать, бурчать. І отесу можна в кишку затягнуть, аби не дурчала. Ном. № 12172.
Ду́сатися, саюся, єшся, гл. Дуться, сердиться. Ото вже та Параска: сказала їй трохи правди, — вже й дусається і не дивиться на тебе.
Дусеня́, ня́ти, дусеня́тко, дусеня́точко, ка, с. Ум. отъ дуся.
Ду́ся, сі, ж. Душка, душенька. Чг. 33. Марусю, дусю, мийся, чешися. Ном. № 11261. А в Марусі дусі чотирі подусі. Чуб. V. 11.
Ду́тель, ля, м. Пустой орѣхъ. Дутеля взяв. Черк. у. Ду́теля ззі́сти. Умереть. Паллант Евандрович наскоком як раз Гібсона і насів, шпигнув в висок над правим оком, Гібсон і дутеля із'їв. Котл. Ен. VI. 27.
Ду́ти, дму, дмеш, одн. в. ду́ну́ти, ну́, не́ш, гл. 1) Дуть, дунуть. Як такий (горішній) вітер дме по снігу або з снігом — ото хуґа. Черном. Дунув вітер по-над ставом. Шевч. 88. 2) Только несов. в. Надувать, пучить. Мовчанка.... черева не дме. Ном. № 1117. Багатство дме, а нещастя гне. Ном. № 1592. См. Дуйнути.
Ду́тися, дму́ся, дме́шся, гл. 1) Надуваться, дуться. „І де вже, сестро, нам (жабам) рівняться (до вола)“, казать їй друга почала. А та не слуха.... дметься.... дметься.... Гліб. Дмись — не дмись, волом не будеш. Ном. № 2506. 2) Спесивиться.