Багатая, губатая вона к чорту дметься, а вбогая хорошая хоча засміється. Грин. III. 186. Ой як мені не дутися, що нівощо обутися. Радом. у. Дметься, як шкура на огні. Ном. № 13533.
Дух, ха и ху, м. 1) Воздухъ. Паляниця як пух, як дух, як милеє щастя. Ном. № 12332. 2) Запахъ. Куривсь для духу яловець. Котл. Ен. I. 19. Дух вовчий обмили. О. 1861. VI. 164. 3) Теплота. Шух. I. 263. Тепера солома — ні духу з неї, ні що. 4) Духъ, дыханіе. Глянула, усміхнулась, — та й духу не стало. Й мати вмерла, в одній ямі обох поховали. Шевч. Захопило дух. Так йому дух затягне, дише, дише, поки оддише. Ото мороз, аж дух захвачує. Ном. Над ним воли своїм духом дихали. Чуб. III. 323. Бою́ся твого́ сина й ду́ху. Очень боюсь твоего сына. Грин. I. 149. Дух ле́дві зво́дить. Едва дышетъ. Мкр. Н. 5. Важки́м ду́хом ди́хати на ко́го. Гнѣваться, сердиться на кого. Ном. № 3360. Нечи́стим ду́хом ди́хати на ко́го. Быть неискреннимъ къ кому, обманывать кого. Король на нас нечистим духом дише, універсали єзуїтські пише. К. ЦН. 180. Що ду́ху. Изо всѣхъ силъ. Пан, що було в його духу, пригнався. МВ. (О. 1862. III. 70). Що ду́ху є зіпа́є. Кричитъ во все горло. Без ду́ху прибі́гти. Запыхавшись отъ быстраго бѣга, испугавшись сильно, прибѣжать. Драг. 48. Ду́хом. Мигом. Духом збігає і принесе. Васильк. у. Кинулись духом і, не справивши нічого, похапцем звінчалися, щоб ще не розлучила нас пані. МВ. (О. 1862. III. 68). 5) Духъ, мужество, смѣлость. Набравшися духу, мовляв. Нагна́ти ду́ху. Напугать. Ном. № 4181. 6) Духъ, душа. Малі тілом, та великі духом. Ном. № 7332. Нема́ ні ду́ха. Нѣтъ рѣшительно никого, ни души. Мнж. 31. Нема нікого, аж ні духа, а ні тобі лялечки. Мнж. 130. 7) Духъ. Із Отця, із Отця Дух святий виходить. Чуб. III. 11. І Дух Божий вітав над водами. К. Св. П. 1 кн. Мус. I. 2. 8) Духовъ день (праздникъ). До Духа не знімай кожуха. Ном. 9) Прорубь для ловли рыбы, закрывающаяся конусообразною кучею снѣга. Сим. 146. 10. — земляни́й. Паутина, которой земляные пауки выстилаютъ свои норы. Мнж. 156. Ум. Душо́к.
Духа́н, на́, м. = Духопел. Духанів я їм надаю. Константиногр. у.
Ду́хати, хаю, єш, одн. в. духну́ти, ну́, не́ш, гл. Дуть на что нибудь, подуть, дунуть. Вітер як духнув. Рудч. Ск. II. 126. Ходім, каже, товаришу, ще до моря: хто більше води видме. — Ходім. От пішли. От Прало як духне, то чуть риби за хвоста не вхватить — аж до сухого. Рудч. Ск.
Духва́лий, а, е. Самонадѣянный, самоувѣренный. Який ти дуже духвалий. Кіев. г.
Духва́ти, хва́ю, єш, гл. Надѣяться, полагаться. Він духває на своє багатство. Та й на дядька не дуже духвайте. Св. Л. 248.
Духівни́ця, ці, ж. Духовное завѣщаніе. Мил. 165.
Духі́вня, ні, ж. = Духівниця. Екатериносл. у. ( Залюбовск.).
Духну́ти. См. Духати.
Духове́нство, ва, с. Духовенство. Левиц. КС. 6.
Духо́вий, а, е. Духовный, къ духу относящійся. Якась незвичайна сміливість і духова міць. Мир. ХРВ. 4.
Духови́к, ка́, м. Ливеръ. Ком. II. 3.
Духови́на, ни, ж. Незамерзающее мѣсто на прудѣ или на рѣкѣ. Черк. у.
Духови́тий, а, е. Душистый, ароматный.
Духо́вний, а, е. 1) Духовный, къ духовенству относящійся. Духовний стан. Св. Л. 104. На кого не глянь, хоч на панів, хоч на духовних, то такої праці не побачиш. О. 1862. IV. 57. 2) = Духовий. Ваш образ духовний через моє слово ніколи не забудеться. К. Оп. 125. Боронючи народню Гіппокрену, духовну зброю без устанку носим. К. Бай. 7.
Духо́вниця, ці, ж. = Духівниця. Г. Барв. 169.
Духопе́л, лу, м. Употр. въ выраженіи: духопе́лу дава́ти, да́ти. Бить, поколотить. Такого духопелу дам. Ном. № 3639. Як почала давати йому духопелу, то він уже й не встав: поперебивала руки й ноги. Грин. II. 126. У Мирнаго ум. духопе́лик въ знач. ударъ рукой. Мир. ХРВ. 34.
Духопе́лити, лю, лиш, гл. Бить, дубасить.
Духо́та, ти, ж. 1) Зной, жара, духота. А сонце все пече та пече, духота душить, сохне в горлі, в роті, в грудях. Левиц. I. 83. 2) Спертый воздухъ.
Ду́ча, чі, ж. = Дучайка. Мик. 481.
Дуча́й, ча́ю, м. = Дучайка. МУЕ. III. 54.
Дуча́йка, ки, ж. Отверстіе въ верхнемъ мельничномъ жерновѣ. Мик. 481.
