І вдовиченка-ледащицю забили в скрепицю та й повели до прийому. Шевч. 591. 11) — доро́гу, шлях. Заносить, занести снѣгомъ. Гудили дорогу, забиту та занесену снігом. Мир. Пов. I. 118. 12) — па́мороки. См. Памороки.
Забива́ти, ся, ва́юся, єшся, сов. в. заби́тися, б'ю́ся, б'є́шся, гл. 1) Забиваться, забиться. Коли серце молодеє, віл ласки заб'ється. Мир. Л. сб. 101. 2) Ушибаться, ушибиться, удариться. Ой поламалася колисонька новая, ой забилася дитинонька малая. Гол. III. 460. Впав та так забився, що й досі нездужа. Харьк. 3) Забираться, забраться. Дике утя… забилось собі між ситняг. Греб. 402. Питайте, чого ми до вас забилися? ХС. VII. 420. Забилась у чужу сторону. Пустуючи, дурне ягня само забилося до річки. Гліб. 22.
Забивни́й, а́, е́. Неукатанный (о дорогѣ). Черк. у.
Забига́ч, ча́, м. Складной карманный ножъ. Шух. I. 291.
Забига́чкий, а, е. Могущій быть сложеннымъ, согнутымъ такъ, что одна часть складывается къ другой. — ніж. Складной ножъ. Вх. Зн. 17.
Заби́й-круча, чі, ж. Раст. Clematis integrifolia L. ЗЮЗО. I. 118.
Заби́йство, ва, с. Убійство.
Заби́йця, ці, ж. Убійца.
Забильня́к, ка́, м. 1) Лишній волъ у чумаковъ. Мнж. 180. 2) Лишній человѣкъ. Мнж. 180.
Заби́рзати, заю, єш, гл. = Забриндзати. Дивись, забирзані, як вівці. Миргор. у. Слов. Д. Эварн.
Заби́рзатися, заюся, єшся, гл. = Забриндзатися. Мирг. у. Слов. Д. Эварн.
Забиркува́ти, ку́ю, єш, гл. = Закарбувати.
Заби́ти, ся. См. Забивати, ся.
Забитни́й, а́, е́. О пути, дорогѣ: занесенный снѣгомъ. Черк. у. Дорога забитна… снігу валява. О. 1861. V. 71.
Забиття́, тя́, с. Убійство.
Забі́г, гу, м. 1) Набѣгъ. Драг. 228. 2) Убѣжище, пристанище. Уда́тися в забі́ги до. Убѣжать, укрыться въ. Шляхта позосталася, удавшися в забіги до кріпких своїх фортець. 3) Закатъ снѣжный, скользкая покатость, куда сани съѣзжаютъ. Полт. и Харьк. г. Міус. окр. І казав, не їдь туди, там великі забіги. Кобел. у. 4) — чому́. Предупрежденіе. 5) мн. Старанія, усилія. Як уже він не підходив до неї, як не підлащувався, то вона на всі його забіги наче й не дивиться. Харьк. у.
Забі́га, ги, об. Бродяга, пришелецъ. Та се мабуть якийсь забіга. Харьк.
Забіга́йло, ла, м. Льстецъ, заискивающій человѣкъ.
Забіга́ння, ня, с. 1) Забѣганіе. 2) Предупрежденіе.
Забі́гати, гаю, єш, гл. Забѣгать, начать бѣгать. Заворушились, забігали люде.
Забіга́ти, га́ю, єш, сов. в. забі́гти, біжу́, жи́ш, гл. 1) Забѣгать, забѣжать. Туди до Лимана та до Очакова, або ще й близче забігаєш. Мир. Л. сб. 48. Забігайте з усіх боків. ЗОЮР. I. 6. В село із лісу вовк забіг. Гліб. 49. 2) Забѣгать, заходить на короткое время. Та він забігав на одну хвилину. Полт. г. Забіжиш до Марусі у робочу хвилину, — от скучиш, так словце яке нашвидку перемовити. МВ. II. 83. 3) О саняхъ: скатываться, съѣзжать. Харьк. Цілу дорогу сани забігали. Полт. г. 4) Предупреждать, предупредить. 5) Набѣгать, набѣжать, нападать, напасть (на кого). Як на чайках забігали на тих лютих ворогів. Грин. III. 609. 6) Заставать, застать. Я не забіг уже запорожців. (Слова старика при упоминаніи о запорожцахъ). Стрижевск. 7) Най ті язи́к не забіга́є. Не говори глупостей. Вх. Зн. 17.
Забі́гатися, гаюся, єшся, гл. Запыхаться отъ бѣганія. Забігався, ледве дише. Харьк.
Забі́глий, а, е. Забѣжавшій. Забіглі душі (з України за Дунай). КС. 1883. IV. 770.
Забі́гматися, маюся, єшся, гл. Забожиться, употребляя выраженіе: „Бігме“. Вх. Зн. 21.
Забі́гти. См. Забігати.
Забіди́ти, джу́, ди́ш, гл. Нанести ущербъ, обидѣть матеріально. Я тим не забідив його багато, що взяв у його трохи сього та того. Екат. у.
Забі́дкатися, каюся, єшся, гл. Начать жаловаться на свое положеніе.
Забідні́ти, ні́ю, єш, гл. Обѣднѣть. Буває, що бідний забагатіє, а багатий забідніє.
Забіжни́й, а́, е́. Забіжне́ крило́ (у не́воді). Нижнее крыло невода. Вас. 187.
Забі́й, бо́ю, м. 1) Убой, убіеніе. Бий його́ до забо́ю. Бей его до смерти. Як у забі́й би́ти. Дѣлать что-либо не переставая, безпрестанно. Як у забі́й б'є мороз (день у день). Ном. № 683. Жалілися на прокля-
