заведешь его, да и не оберешься хлопотъ. Я не хочу робити млина, не хочу цієї заводні. Мирг. у. Слов. Д. Эварн.
Заводськи́й, а́, е́. Заводской, относящійся къ заводу. А заводський лежень не хоче робити. Грин. III. 214.
Заво́дця, ці, м. Зачинщикъ.
За́водь, ді, ж. Заливъ. Левч. 42.
Заво́зити, жу, зиш, сов. в. завезти́, зу́, зе́ш, гл. 1) Завозить, завезти куда нибудь далеко. Чоловіче мій, дружино моя! завіз ти мене, де роду нема, де роду нема, та все чужина. Мет. 246. Він не хотів його убивать, да завіз його в ліс. Рудч. Ск. I. 25. Почали дорікати Колумбові, що завіз їх ка-зна куди. Ком. I. 54. 2) Привозить, привезти. Степом їду, — степ широкий, дорога смутненька, — завези мене, сивий коню, де моя миленька. Чуб. V. 241. 3) Ввозить, ввезти во внутрь чего-либо. Завези воза в возівню. 4) Доставлять, доставить, завозить, завезти что по пути. Із Одеси преславної завезли чуму. Шевч. 535.
Завози́ти, жу́, зиш, гл. Затаскать, загрязнить.
Завози́тися, жу́ся, зишся, гл. Затаскаться, загрязниться.
Завозя́нин, на, ж. Привезшій для помола хлѣбъ на мельницу.
Заво́їстий, а, е. Воинственный, задорный. Він був у нас хоч і малий на зріст, так завоїстий: було кожного зачепить. Верхнеднѣпр. у. (Залюбовс.).
Завойовни́к, ка́, м. Завоеватель. Башт. 137.
Завойовни́чий, а, е. Завоевательный. Башт. 105.
Завойо́вувати, ву́ю, є́ш, сов. в. завоюва́ти, вою́ю, єш, гл. Завоевывать, завоевать. Хоче завоювать у цього царя старшу дочку. Рудч. Ск. I. 106.
Завола́ння, ня, с. Призывъ, зовъ.
Завола́ти, ла́ю, єш, гл. 1) Позвать, пригласить. Заволав у шинок на могорич до поради. Полт. Вже ї мати заволала. Гол. III. 67. Ось вам Степана в хату заволала. Черн. у. 2) Воскликнуть, завопить. Тогді жиди рандарі горким голосом заволали. Нп.
Заволіка́ння, ня, с. 1) Затягиваніе, завлеченіе. 2) = Заволо́чування.
Заволіка́ти, ка́ю, єш, гл. 1) сов. в. заволокти́, лочу́, чиш. Затягивать, затянуть; завлекать, завлечь. Мужик той послі заволік його въ тросник. Рудч. Ск. I. 200. Е, чоловік! чорт заволік! Ном. № 2896. Я було піякам кажу: „Пийте, та його не заволікайте“. Г. Барв. 290. 2) сов. в. заволочи́ти, чу́, чиш. См. Заволочувати.
Заволіка́тися, ка́юся, єшся, сов. в. заволокти́ся, лочу́ся, чешся, гл. 1) Затягиваться, затянуться; завлекаться, завлечься. Заволочи його за хату! — Коли ж не заволікається: важке. 2) Бороноваться послѣ посѣва. 3) Забредать, забрести куда. Він покинув там усю свою родину, заволікся на козацьку Україну. К. МБ. X. 2. Инший заволочеться з Москви. Г. Барв. 329.
Заволі́кування, ня, с. = Заволікання. Левиц. Кайд. С. 186.
Заволі́чка, ки, ж. 1) = Волі́чка. Капшук повен тютюну, гарно вишитий заволічкою по оксамиті. Св. Л. 234. 2) Ремешекъ или веревочка, которыми въ ярмѣ прикрѣплены вверху снізки къ чашовинʼѣ. Рудч. Чп. 250. 3) Гвоздь, которымъ стянута оковка обода (вірвант) въ колесѣ воза. Рудч. Чп. 250.
Заволо́ка, ки, об. 1) Захожій изъ чужой страны, бродяга чужестранный. Горе мені на чужині: зовуть мене заволокою. Чуб. V. 198. 2) Бревно, которымъ закладываютъ въ плотинѣ прорванное мѣсто, чтобы успѣшнѣе его задѣлать. Міусск. окр.
Заволо́ком, нар. О посѣвѣ: безъ предварительнаго вспахиванія, посѣявъ по жнитву и потомъ забороновавъ зерно. Заволоком — уродиться як нароком. Ном. № 7169.
Заволокти́. См. Заволікати.
Заволонча́ти, ча́ю, єш, гл. Затянуть. Я таки й не хотів, та як зачали, то й заволончали таки. Кобел. у.
Заволоть, ті, ж. Родъ рыболовной сѣти. Вх. Уг. 238.
Заволочи́ти. См. Заволочувати.
Заволо́чування, ня, с. Боронованіе послѣ посѣва. См. Заволікання.
Заволо́чувати, чую, єш, сов. в. заволочи́ти, чу́, чиш, гл. Бороновать, забороновать послѣ посѣва. Посіяла та й заволочила, а заволочивши, та й Бога просила: зроди, Боже, ту яру пшеницю. Мет. 357.
Завони́тися, ню́ся, ни́шся, гл. Завоняться, провоняться. Коза… здохла. А іди та облупи, щоб не завонилася. Вх. Зн. 18.
Завоня́ти, ня́ю, єш, гл. Завонять. Не воруши, бо завоняє. Ном. № 3289.
Заво́ра, ри, ж. Бревно для задвижки воротъ.
