Словарь української мови (1924)/заволікати

by Борис Грінченко

◀ заволікання

Словарь української мови Борис Грінченко З заволікати

заволікатися ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Заволіка́ти, ка́ю, єш, гл. 1) сов. в. заволокти́, лочу́, чиш. Затягивать, затянуть; завлекать, завлечь. Мужик той послі заволік його въ тросник. Рудч. Ск. I. 200. Е, чоловік! чорт заволік! Ном. № 2896. Я було піякам кажу: „Пийте, та його не заволікайте“. Г. Барв. 290. 2) сов. в. заволочи́ти, чу́, чиш. См. Заволочувати.