свині пасти, молодому заганяти. Мет. 195. Ходить голуб сивий волохатий, — ні загнати, ні зазвати. Мет. 10. 2) Вбивать, вбить, вколачивать, вколотить. Коло колодязя дванадцять стовпів загнано въ землю. Рудч. Ск. I. 135.
Заганя́тися, ня́юся, єшся, сов. в. загна́тися, жену́ся, не́шся, гл. 1) Быть загоняему, быть загнану. Теляточка напасуться, въ хлівець заженуться. 2) Вбиваться, вбиться, вколачиваться, вколотиться, вганяться, втыкаться, воткнуться. Глибоко загнався клин у колоду. Загналася тобі в серденько стрілка. Чуб. 3) Забѣгать, забѣжать слишкомъ далеко. 4) Увлекаться, увлечься.
Зага́пкатися, каюся, єшся, гл. Зазѣваться. Желех.
Загаптува́ти, ту́ю, єш, гл. Покрыть вышивкой (преимущественно золотомъ или серебромъ).
Зага́ра, ри, ж. Усердіе, горячность въ работѣ. Нема загари робити. НВолын. у.
Зага́рбання, ня, с. Захватъ, незаконное присвоеніе. Левиц. Правда, 1868. 437.
Зага́рбати, баю, єш, гл. 1) Захватить, заграбить. Хмельницького в руки свої загарбали. Стор. II. 13. Чесні люде: своє оддали та чужого не загарбали. Стор. II. 13. 2) Закопать. Мене загарбають, як умру. Уман. у.
Загардува́ти, ду́ю, єш, гл. Запрудить. Ейскъ.
Загари́кати, каю, єш, гл. Заворчать.
Зага́ркатися, каюся, єшся, гл. Заговориться. Загаркався з людьми, та й забув, що теща жде.
Зага́рливий, а, е. Усердный, горячій въ работѣ. Загарливий до роботи. НВолын. у.
Загарто́вувати, вую, єш, сов. в. загартува́ти, ту́ю, єш, гл. Закалять, закалить. Тільки крицю треба загартувати. Ком. II. 57.
Загарто́вуватися, вуюся, єшся, сов. в. загартува́тися, ту́юся, єшся, гл. Закаляться, закалиться. Левиц. Правда, 1868, 437. В коші він і виріс, тут і загартувався. Стор. II. 11.
Загарува́ти, ру́ю, єш, гл. Запросить (цѣну). Загарував за їх аж п'ять рублів. Зміев. у.
Загарцюва́тися, цю́юся, єшся, гл. Устать, гарцуя.
Загарча́ти, чу́, чи́ш, гл. Заворчать (о собакѣ). У бур'яні бровко муругий… він на Енея загарчав. Котл. Ен. III. 38.
За́гарь, рю, м. и за́гарь, рі, ж. Угаръ отъ горящихъ углей. Вх. Зн. 18.
Загаса́ти, са́ю, єш, сов. в. зага́снути, ну, неш, гл. 1) Потухать, потухнуть, угасать, угаснуть. Мнж. 34. Куй залізо, покуль не загасло. Ном. № 5927. 2) Переносно: прекратиться. Загаснув рід. Мирг. у. Слов. Д. Эварн.
Загаси́ти, шу́, сиш, гл. 1) Потушить, загасить. 2) Утратить. Де ти дів? Уже мабудь загасив? (яку там річ). Екатер. у. Слов. Д. Эварн.
Зага́снути. См. Загасати.
Зага́та, ти, ж. 1) Насыпь изъ навоза у канавы, служащая вмѣсто забора. Нѣжин. у. 2) Стѣнка хлѣва, состоящая изъ двухъ параллельныхъ плетней на четверть или полъ аршина другъ отъ друга, промежутокъ между которыми набитъ соломой. Чуб. VII. 393. 3) Вѣтви терновника или другого колючаго дерева, положенныя сверхъ плетня, чтобы препятствовать перелѣзать черезъ него. О 1861. VIII. 93.
Загати́вода, ди, м. Сказочное существо, могущее удерживать, запруживать воду. Драг. 257, 259.
Зага́тистий, а, е. Зага́тиста земля́. Земля, содержащая корни и пр. мѣшающее свободному движенію плуга. Черк. у.
Загати́ти. См. Загачувати.
Зага́чувати, чую, єш, сов. в. загати́ти, чу́, тиш, гл. Запруживать, запрудить; дѣлать, сдѣлать плотину, запруду. Ні один не переплив, усі камнем лягли по дну, аж річку загатили. К. Орися. (ЗОЮР. II. 204). Інгул що-зіму замерзає — Богун не встане загатить шляхетським трупом. Шевч. 160. Все пани та пани, а греблі нема кому загатити. Ном. № 1173.
Зага́чувати, чую, єш, сов. в. зага́чити, чу, чиш, гл. Захватывать, захватить крюкомъ; зацѣплять, зацѣпить, задѣвать, задѣть, завлечь, привлечь. Хлопці його у свою компанію загачили хитрощами.
Зага́ювання, ня, с. Замедленіе, задержка.
Зага́ювати, га́юю, єш, сов. в. зага́яти, га́ю, єш, гл. Задерживать, задержать. Щоб не загаять тебе, а я ще піду коня запрягать. Канев. у. — Постривайте, каже, я напою воли, а тоді й вам витягну. — Ви ж мене загаєте. Я перш собі витягну. Г. Барв. 382.
