Заміра́ти, ра́ю, єш, сов. в. заме́рти, мру́, мре́ш, гл. Замирать, замереть, обмирать, обмереть. Серце б'ється, замірає. Чуб. V. 25. Не дай спати ходячому, серцем замірати. Шевч. 224. В мене серце наче замерло. МВ. II. 12. 2) Впадать, впасть въ летаргію. Як їй не вірити, коли вона, заміравши, бачила, яке на тому світі є мучення і злодіям, і табашникам. Кв. II. 87.
Замі́ристий, а, е. ? Звичаї, паничу, запорожців були дуже чудні і заміристі, бо народ був з біса хитрий і спритний. Стор. II. 166.
Замі́рити, ся. См. Заміря́ти, ся.
Замі́рка, ки, ж. Палка съ нарѣзками для измѣренія жидкости.
Замі́ркуватий, а, е. О хлѣбномъ зернѣ: щуплый, мелкій. Мнж. 180. Але сього року заміркувате жито: таке дрібне, шо не знаю, шо то копа й видасть. Брацл. у. Заміркувата пшениця. Рк. Лев.
Замі́рок, рка, м. Заморышъ. Та дитина — замірок. НВолын. у.
Заміря́ння, ня, с. 1) Намѣреніе. 2) Замахиванье, намѣреніе ударить. Ні лайка, ні заміряння Максимове нічого їм не подіяли: він заміриться — утечуть, а там зирк! — уп'ять ідуть і дратують його. Чуб. II. 665.
Заміря́ти, ря́ю, єш, сов. в. замі́рити, рю, риш, гл. = Замірятися. Із-під бока шабельку витягає да на тую калиноньку заміряє. Мет. 182.
Заміря́тися, ря́юся, єшся, сов. в. заміритися, рюся, ришся, гл. 1) Вознамѣриваться, вознамѣриться. 2) Замахиваться, замахнуться. Дід підійшов до дуба і вже заміривсь, щоб його рубати. Рудч. Ск. I. 97. Замірься, та не вдарь. Ном. № 3810.
Замі́с, су, м. Количество взятой муки, глины и т. п. для замѣшиванья. Дає жінці борошно на заміс. Мнж. 132.
Заміси́ти, шу́, сиш, гл. Замѣсить. Замісила яйцем борошно. Рудч. Ск. II. 2. Сватай, синку, і людей питай, чи діжу замісить. Мет. 238.
Замі́сто, за́мі́сть, замі́сць, замі́сь, нар. Вмѣсто. Дала ж мене моя мати заміж за старого і казала шанувати замісто молодого. Чуб. V. 225. Ой не стеле чумак собі постіленьку, а зелену травицю, а у головки замість подушечки кленьчасту важницю. Чуб. V. 1038. Замісць доброго, дрантя продає. Ном. № 10519. Замісь полу помощена велика купа комишу. Рудч. Ск. II. 20.
Замі́стя, тя, с. За́городье, предмѣстье. КС. 1887. VI. 485.
За́місць, замі́сь. См. Замісто.
Замі́ський, а, е. Загородный.
Замі́т, ме́ту, м. = Замет.
Замі́та́вка, ки, ж. 1) Съ удар. на предпосл. слогѣ. Половая щетка. Желех. 2) Лопата для горящихъ углей. Шух. I. 97.
Заміта́ти, та́ю, єш, сов. в. заме́сти́, мету́, те́ш, гл. Заметать, замести; сметать, смести. Не замітай чужої хижі, — смотри чи твоя заметена. Ном. № 9587. По улиці вітер віє, та сніг замітає. Шевч. 479. Так у тиждень і замело і худобу, і дітей, — єй Богу моєму! НВолын. у.
Заміта́тися, та́юся, єшся, сов. в. замести́ся, ту́ся, те́шся, гл. 1) Заметаться, заместися, выметаться, виместися. 2) Переносно: исчезать, исчезнуть, убѣжать. Скоро сонечко з-за хмари виграло, вони (діти) так і замелись із хати. МВ. (О. 1862. III. 43.).
Замі́тити. См. Замічати.
За́мітка, ки, ж. 1) Замѣтка. 2) — дава́ти. Давать понять. Кішку б'ють, невістці на замітку дають. Ном. № 3901. 3) Бра́ти на замі́тку. Принимать къ свѣдѣнію.
Замітки́й, а́, е́. Примѣтный.
Замі́тли́вий, а, е. Наблюдательный. Панич Павлик у нас дуже замітливі. Лохв. у. Один кивне, другий моргне, третій засміється, а мій милий замітливий, — мені не минеться. Грин. III. 311.
За́мітник, ка, м. Отрубленный древесный стволъ длиною около пяти саж. Шух. I. 183.
Замі́тниця, ці, ж. = Замітник? Замітниця довге і тонке дерево, що сплавляють. Вх. Зн. 19.
Замі́ття, тя, с. соб. Сугробы снѣга. Понаганяло замітя. Брез тото замітя не преїдеш. Вх. Лем. 416.
Замі́тувати, тую, єш, гл. 1) Забрасывать, закидать. 2) Забрасывать, оставлять, не употреблять. Сей звичай тепер замітують. МУЕ. III. 44.
Замі́ть, ме́ті, ж. = Заме́т 2. Заміть до́бра у магазині. НВолын. у. Хата у заміть зроблена. НВолын. у.
Заміча́ти, ча́ю, єш, сов. в. замі́тити, чу, тиш, гл. Замѣчать, замѣтить, примѣчать, примѣтить. Тільки замітиш свою
