Занімі́ти, мі́ю, єш, гл. 1) Занѣмѣть, онѣмѣть. Заніміли твої губочки. Мет. 293. 2) Потерять чувствительность. У мертвого зуби ніколи не болять, кости задубіли, зуби заніміли. Чуб. I. 125.
Зані́ска, ки, ж. = Занізка.
Зані́сно, нар. То-же, что и завізно. В млині дуже занісно. Вх. Зн. 19.
Занітува́ти, ту́ю, єш, гл. = Занютувати.
За́новать, ті, ж. Раст. Sotus corniculatus. Шух. I. 21.
За́ново, нар. Заново, наново, опять. Так з неї нечиста сила й вийшла, мов охрестили її заново. Рудч. Ск. II. 32.
Зано́гтиця, ці, ж. Заусеница.
Заножи́ти, жу́, жи́ш, гл. — но́ги. Двигать ногами съ цѣлью идти? Встрѣчено въ народной поговоркѣ: Лізе кусіка з-за сусіка, зуби зазубила, очі заочила, руки заручила, ноги заножила. Зоря 1883, стр. 223.
Зано́за, зи, ж. = Заніз.
Зано́зина, ни, ж. = Заніз. Що на волики все занозини, а на коники пута. Чуб. V. 276.
Занори́ти, рю́, ри́ш, гл. О мышахъ: заскрестись въ норѣ. Занорили миші під помостом.
Занори́читися, чуся, чишся, гл. Упасть лицомъ внизъ. Він підскочив та пихиць її! так і заноричилась! Черниг. у.
Зано́сити, шу, сиш, сов. в. зане́сти́, несу́, се́ш, гл. 1) Заносить, занести кого или что куда. Забери, занеси всі любощі мої. Мет. 30. Занесеш голову на чужу сторону, занесеш очиці на турецькі гряниці. Мет. 434. Бодай тая річка кошуром заросла: вона мого товариша за Дунай занесла. Макс. (1849) 169. Аж де ся взяв буйнесенький вітрець, заніс той вінець аж на Дунаєць. Чуб. III. 301. Ой обсади, мила, голубонько сива, вишеньками двір, ой щоб не заходив, вітер не заносив мого голосочку в двір. Мет. 67. Якось їх клятих і до мене вночі на хутір занесло. Шевч. 434. Яка нечиста мати тебе сюди занесла? Стор. МПр. 78. Ми́слоньки зано́сять. Осаждаютъ разныя мысли. Говорили мені люде, що ти иншу маєш. — Ой я иншої не маю, — мислоньки заносять, бо й сама ж ти, мила, бачиш, що всі мене просять. Мет. 64. 2) Заносить, занести за что, мимо чего. Ложки за ухо не занесеш. Ном. № 3082. 3) Заносить, занести чѣмъ (пескомъ, снѣгомъ и пр.). І занесе піском-снігом курінь — мою хату. Шевч. 447. Твої білі ребра піском занесу, у мул поховаю. Шевч. 57. 4) Относить, отнести. Заніс вовну до ткача. НВолын. у. Змій… узяв той баркасик, заніс ураз до берега. Мнж. 40. 5) Продолжаться, продолжиться. Штирі дні занесе весіля. Вх. Лем. 416.
Зано́ситися, шуся, сишся, сов. в. занести́ся, су́ся, се́шся, гл. 1) Заноситься, занестись. 2) Важничать, зазнаваться. 3) На дощ зано́ситься. Собирается дождь.
Заночува́ти, чу́ю, єш, гл. 1) Заночевать, остаться на ночь. Добре, остануся, заночую в тебе. МВ. II. 87. 2) О дѣвушкѣ или парнѣ: лечь спать съ кѣмъ (на посидѣлкахъ). Я з тобою вечерую, з другим заночую. Чуб. V. 165. 3) Принять на ночлегъ. Чи спиш, серце, та чи чуєш, чи Добоша заночуєш? Гол. I. 153.
Зану́да, ди, ж. Тоска. Як осліп я, так зануда така, не дай Боже! Ум. Зану́дка. В тебе жінка голубка, а нам гірша занудка: вона тебе голубить, а нас гірше занудить. Гадяч. у.
Зану́ди́ти, джу́, диш, гл. 1) Навести тоску, скуку. Вона в мене не полуднала, тілько мені та занудила. Мет. 290. Се ти себе, занудиш, дитино моя. Г. Барв. 197. 2) безл. Затошнить. Занудило коло серця. Шевч. 68.
Зану́ди́тися, джу́ся, дишся, гл. 1) Затосковать, заскучать. Од болести прохожуся, од любови занужуся. Лавр. 141. 2) Ли́хом зануди́тися. Напасть тоскѣ, хандрѣ. Десь моєму панові лихом занудилось, що з Хмельницьким гуляти схотілось. Макс. (1849). 66.
За́нузд, ду, м. Взнуздка. На за́нузді бу́ти. Быть взнузданнымъ. Ой наші узди в конях на занузді. ЗОЮР. I. 186.
Занузда́ти, да́ю, єш, гл. Взнуздать. Кінську голову найди та й ту зануздай. Ном. № 12235.
Зану́рити, ся. См. Зануряти, ся.
Зануря́ти, ря́ю, єш, сов. в. зану́рити, рю, риш, гл. Погружать, погрузить въ воду. Угор.
Зануря́тися, ря́юся, єшся, сов. в. зану́ритися, рюся, ришся, гл. Погружаться, погрузиться въ воду. Угор.
Занютува́ти, ту́ю, єш, гл. Заклепать (о гвоздѣ или винтѣ). Рк. Левиц. Та не крути, нічого не буде; бачиш, тут не гайка, а занютовано. Брацл. у.
Заню́хати, хаю, єш, гл. Почуять но-
