Перейти до вмісту

Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 1.djvu/690

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Земня́к, ка́, м. Картофель. Вх. Пч. I. 13.

Земозелець, льця, м. Раст. Chelidonium majus. Лв. 97.

Зе́мство, ва, с. Земство.

Зе́мський, а́, е́. 1) Земскій. 2) Земной. Прийшов царь земський до царя Будимира. Ном. стр. 294. № 125.

Зем'яни́й, а́, е́. = Земляний. — се́рце. Раст. Tuber cibarium. Шух. I. 22.

Зенджул, ла, м. Родъ растенія. Засієм степи синім зенджулом. Чуб. III. 419.

Зере́нце, ця, с. Зернышко. Ум. отъ зерно.

Зеріпа́ти, па́ю, єш, гл. = Зіпати. Вх. Зн. 21.

Зе́ркало, ла, с. = Дзеркало. То йому так потрібно, як сліпому зеркало. Посл.

Зернаї́стий, а, е. = Зернистий. Мнж. 181.

Зерна́тий, а, е. = Зернистий. Аф. 453.

Зе́рнечко, ка, с. Ум. отъ зерно.

Зерни́на, ни, ж. Одно зерно, зернышко. Ум. Зерни́нка. Ні одної зернинки не осталось. Рудч. Ск. II. 126.

Зерни́стий, а, е. Имѣющій много зеренъ, имѣющій большія зерна, зернистый. Сей льон зелененький на стебло стеблистий, на зерно зернистий. Грин. III. 82. Жито зернисте. Черк. у. Сей пісок зернистий. Лебед. у. Жито на вигноєній землі зернистіще. Волч. у. (Лободовск.).

Зерни́ця, ці, ж. Плодовое дерево, выросшее изъ зерна (а не посадкой). НВолын. у.

Зе́рно, на, с. Зерно. Трахвилося, як сліпій курці бобове зерно — і тим ся удавила. Ном. № 1769. Ум. Зере́нце, зе́рнечко. Ном. № 9907. Чуб. I. 245, Мил. 212. Як ми любилися, як в горосі зеренце. Грин. III. 251. Що мені по пшениці — в ній зеренця нема. Чуб. V. 4. Тобі яблучко, мені зернечко. Грин. III. 336.

Зерновий, а, е. Зернистый, зерновой. Зерновий вивід. Родъ вышивки. Г. Барв. 216.

Зе́рня, няти, с. 1) Маленькое зернышко. Я солому прогортаю, зерняти шукаю. Грин. III. 166. На ма́кове зе́рня́, зе́рнятко. Немножко. Підсунеться хлоп'я на макове зерня. О. 1762. V. 54. 2) мн. Зе́рнята = Скраклі (часть ткацк. станка). См. Скраколь 3. Вх. Уг. 247. Ум. Зе́рнятко, зе́рнячко. Ячміннеє зернячко. Чуб. III. 250.

З'єґо́вдуватися, дуюся, єшся, гл. Стираться. Шух. I. 278.

З'єдна́ти, на́ю, єш, гл. 1) Соединить. 2) Отдать замужъ. Мати та з'єднала дочку за нелюба. О. 1862. II. 58. Я з'єднала доню за султана. К. МБ. X. 12. 3) Договорить. З'єднала го пасти Угельскоє стадо. Гол. 4) — собі́. Пріобрѣсть, снискать, расположить къ себѣ. Бо ти й суху з'єднаєш собі землю і всяка тварь прихилиться до тебе. К. Іов. 13.

З'єдна́тися, на́юся, єшся, гл. 1) Соединиться. 2) Договориться, условиться. Давав по сороківці од хури, а з його правили по дві: торгувався він два дні, а на третій з'єднались за злотого. О. 1862. III. 78.

З'є́дник, ка, м. Соучастникъ, соучастникъ въ предварительномъ соглашеніи, заговорѣ. Хиба ми які з'єдники, хай Бог милує, хиба ми змовилися, що ви нам віри не ймете. Лубен. у. (В. Леонтов).

З'єдно́чення, ня, с. Соединеніе.

З'єдно́чити, чу, чиш, гл. = З'єдна́ти 1. Будеш лежати, Тарасе, на рідній Україні, на узбережжі славного Дніпра, — ти ж бо його ім'я з своїм ім'ям навіки з'єдночив. К. (О. 1861. III. 6).

З'єзуї́тити, чу, тиш, гл. Сдѣлать подобнымъ іезуиту. З'єзуїчені попи. К. ПС. 97.

З'єрети́чити, чу, чиш, гл. Сдѣлать еретикомъ. З'єретичені пани. К. ПС. 91.

З'єхи́дствувати, вую, єш, гл. Поступить ехидно. На світі все так іде, що писарь з'єхидствує, так йому й нічого. Кв. II. 149.

Зжа́литися, люся, лишся, гл. Разжалобиться. Зжалився, як вовк над поросям: від'їв ніжки та й плаче. Ном. № 4692.

Зжа́ти, ся. См. Зжинати, ся.

Зжахну́тися, ну́ся, не́шся, гл. Испугаться. Ледве промовив писарь, зжахнувшись. Кв. II. 274.

Зжентичитися, чуся, чишся, гл. Створожиться (о молокѣ). Вх. Лем. 419.

Зже́рти. См. Зжирати.

Зжидові́ти, ві́ю, єш, гл. Сдѣлаться алчнымъ. Всі зжидовіли б і за гроші рідних батьків попродали. К. (О. 1861. I. 317).

Зжилова́тіти, тію, єш, гл. Сдѣлаться жесткимъ.

Зжина́ти, на́ю, єш, сов. в. зжа́ти, зіжну́, неш, гл. Сжинать, сжать. Зжав менший брат свою пшеницю. Стор. I. 22. Наш ґосподар рано встав, зо всіх полів жито зжав. Грин. III. 671.

Зжина́тися, на́юся, єшся, сов. в. зжа́тися, зіжну́ся, нешся, гл. Сжинаться,