Перейти до вмісту

Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 1.djvu/801

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Ковба́ситися, шуся, сишся, гл. Возиться въ грязи.

Ковба́ска, ки, ж. Ум. отъ ковбаса́.

Ковба́сний, а, е. Колбасный. Ковбасні кишки.

Ковба́сник, ка, м. Колбасникъ.

Ковба́сниця, ці, ж. 1) Колбасница. 2) = Ковбасянка. Вх. Лем. 426.

Ковба́сня, ні, ж. 1) Колбасная лавка. 2) Мѣсто, гдѣ дѣлаются колбасы.

Ковбася́ник, ка, м. = Ковбасник. Вх. Зн. 26.

Ковбася́нка, ки, ж. Кишка для колбасъ.

Ковба́тка, ки, ж. Кусокъ. Дали ковбатку свинини, що була в борщі. Алв. 50. Чоловік кабана смалив, циган і нарипився: дай та й дай йому м'яса. Той дав йому ковбатку. Ном. № 938.

Ко́вбах, ха, м. = Кубах.

Ковби́рь, ря́, м. Мѣсто на рѣкѣ глубокое, съ тихой водой. Шух. I. 6.

Ко́вбиця, ці, ж. Печь, переднее отверстіе печи. Желех. Шанувавши ковбиці, лавиці, коцюбу, помело, пікну лопату, ступу й перехрестя і вас, яко ґречних. (Знахарскій приговоръ). Ном. № 8372. 2) Чурбанъ, на которомъ рубятъ дрова. Вх. Зн. 26.

Ко́вбок, бка, м. Болѣе толстая часть дерева, уже отрѣзанная отъ вершины. Шух. I. 88. 177. Ум. Ко́вбчик. Вх. Зн. 26.

Ковбо́та, ти, ж. Яма въ болотѣ, рѣкѣ. См. Ковба́ня. Сим. 145.

Ковбу́р, ра, м. 1) Яма въ водѣ, выбитая паденіемъ послѣдней. Під першим ускоком був ковбур, єго вибила вода. Шух. I. 316. 2) = Ковбаня. Желех.

Ко́вбчик, ка, м. Ум. отъ ко́вбок.

Ковга́н, на, м. 1) Кусокъ льда или облитаго водой и замороженнаго кізяка́, на которомъ дѣти катаются съ горъ. 2) Кабанъ. Мнж. 89. Харьк. г.

Ко́вганка, ки, ж. 1) Деревянная ступка для толченія сала. Ковганка салу переводчиця. Ном. № 10297. Сала… чорт-ма в ковганці. К. МБ. III. 241. 2) = Ковган 1. КС. 1887. VI. 482.

Ковдо́ба, би, ж. Озерцо.

Ковдо́вбина, ни, ж. = Колодовбина. Левч.

Ко́вдра, ри и ко́вдря, рі, ж. Одѣяло. Котл. Ен. Слов. Г. Барв. 363. Въ крестъянскомъ быту очень плотное рядно́, служащее одѣяломъ или подстилкой вмѣсто тюфяка. Вас. 168.

Кове́р, вра́, м. 1) Коверъ. Вас. 171. Од свата до свата доріжка услата шитими коврами. МУЕ. III. 102. 2) Одѣяло. Мил. 162. Ум. Кове́рець. На віз посадила та коверцем заслала. МУЕ. III. 159. Ночувала, моя матінко, під коверцем. Мил. 162.

Коверза́, зи́, ж. 1) Раздумье, размышленіе. Об миленькій своїй дитині водив по мізку коверзу. Котл. Ен. III. 68 и Слов. 2) Чепуха. Лемішка хотів і собі закидати по московській… але замолов таку коверзу, що тільки сам махнув рукою. Левиц. I. 332.

Коверзува́ти, зу́ю, єш, гл. 1) Умствовать, измышлять, стараться. Розумом мирським гріховно коверзує. К. М. X. 18. Як уже він не коверзував, щоб вирятувать його, а нічого не здужав вигадать. Стор. 2) Привередничать, капризничать. Навісноголовий Васюта коверзував-коверзував, далі таке вигадав, що ледві й сам не пропав. К. ЧР. 300. Було шляхта знай чваниться, день і ніч гуляє та королем коверзує. Шевч. 130. 3) — над ким. Издѣваться, помыкать. Отак уранці жид поганий над козаком коверзував. Шевч. 132. Ще гірш надо мною коверзує вона, ще гірш варить з мене воду. МВ. (О. 1862. III. 68).

Коверцо́вий, а, е. Ковровый. Коверцові (барвні) лежники. Шух. I. 98.

Ко́взалка, ки, ж. Катокъ на льду. Мил. 55.

Ко́взати, заю, єш, гл. Дѣлать скользкимъ, гладить, тереть. Не ковзай підлоги ногами.

Ко́взатися, заюся, єшся, гл. Скользить, кататься по льду. Не ковзайся, бо підошви в чоботях попротираєш.

Ковзе́лиця, ці, ж. Гололедица. От ковзелиця, — насилу до хлівчика дійшла. Черниг. у.

Ковзки́й, а́, е́. Скользкій. Реміняка плавка, ковзка, до дерева не пристає. Чигир. у.

Ко́взко, нар. Скользко.

Ковзу́н, на, м. Ползающій ребенокъ.

Ковзь! меж. Скользь!

Ковиза́, зи́, ж. Бочарный инструментъ для сгибанія обручей. Сумск. у. Ум. Кови́зка.

Ковизи́тися, жу́ся, зи́шся, гл. = Комизитися. Сим. 213.

Кови́зка, ки, ж. 1) Ум. отъ ковиза́. 2) Палка съ загнутымъ концемъ, разновидность кийка́. От ідуть льодом, а дід ходе з ковизкою… Як учеше (по льоду) ко-