АД. I. 209. Був тридцять літ у неволі, двадцять чотирі як став на волі, потурчився, побусурманився. Дума. Вже я потурчилась, побусурменилась. ЗОЮР. I. 213. АД. I. 233. Хмельниченько побусурманившись, збив пушкою з гори Валка верх з батьківської церкви. ЗОЮР. I. 277.
По́бут, ту, м. = Побит. К. Кр. 18. У такому побуті бажали Йван з Мотрею своїх діток зростити. Мир. ХРВ. 127.
Побу́ти, бу́ду, деш, гл. Побыть. Ото побув півроку та задумав жениться. Рудч. Ск. Трохи побув у лісі та й раненько вернувся. Рудч.
Побутні́ти, ні́ю, єш, гл. Истлѣть, сгнить, заплесневѣть. Милий, милий, що тобі є? Же ті власки побутніли, білі личка почорніли. Гол. I. 84.
Побуча́віти, вію, єш, гл. Разбухнуть.
Побуя́ти, буя́ю, єш, гл. Побуйствовать, погулять. То вже бідний козак розгадає п'ятак, то нельзя по улиці пійти побуяти. АД. I. 114.
По́ваб, бу, м. Влеченіе. Із сього благословенного навіки повабу виникла їх думка… К. ХП. 8. Шкода нашого повабу й залицяння! К. (ЗОЮР. II. 200).
Пова́ба, би, ж. Привлекательность, прельщеніе. Поваба, которою нас манять із тихих хуторів. К. (О. 1861. I. 311).
Пова́бити, блю, биш, гл. Привлечь, прельстить; поманить.
Пова́битися, блюся, бишся, гл. Соблазниться, польститься. Повабились наші на мову лукаву. К. Досв. 8.
Пова́га, ги, ж. 1) Уваженіе, честь. Ой були ми в пана, була нам повага: пили мед-горілку за Ганнусю жінку. Нп. Старець старцем, а повагу любить. Ном. 2) Важность, значеніе. Двір перейди тихо, у вічі глянь з повагою. МВ. Шевч. 3) Рѣшимость. Як би він не мав поваги, щоб підпалить і мене не підцькував, то не було б і пожежі. Екатериносл. у. (Залюб.).
По́ва́гом, нар. Медленно, не спѣша, протяжно. Не хапайсь пісні співать — повагом! Ном. № 9650. Стали по душі дзвонити во всі дзвони та повагом, та жалібно. ЗОЮР. II. 285. А ніч іде, іде собі повагом. К. Іов. 15.
Поважа́ти, жаю, єш, гл. Уважать, чтить. ЗОЮР. I. 31, 21, 35, 23. Ой поважай стару матір, хоч вона й не рідна. Чуб. V. 935. Хто не звик правди поважати, той завше ласий панувати. Ном. № 1130. Ей шати мої, шати! пийте, гуляйте: не мене шанують, бо вас поважають. ЗОЮР. I. 208.
Поважа́тися, жа́юся, єшся, гл. 1) Уважаться. 2) — за. Считаться чѣмъ. Ні сама послідня дівка в нашому селі так би не зробила, як моя дочка, що поважалася за саму першу. Кв.
Пова́же́ння, ня, с. Уваженіе. Придбала тобі і чести, і радости, і поваження. Кв.
Пова́жити, жу, жиш, гл. 1) Взвѣсить многое). 2) Уважить. Поважив її Василь — оддав (їй хустку). Кв.
Пова́житися, жуся, жишся, гл. 1) Рѣшиться, отважиться. Поважився на таке діло! (Залюб.). Таке молоде, а він поваживсь її брати. Лохв. у. 2) Польститься, прельститься. Не подоба, старий діду, не подоба, хиба на те поважуся, що худоба. Чуб. V. 1135.
По́важко, нар. Тяжеловато.
Пова́жливий, а, е = Поважний 2. Пісні поважливі. КС. 1882. VIII. 264.
Пова́жний, а, е. 1) Почтенный, достойный уваженія. Іще трошки засоромилась перед поважним гостем, то й очиці спустила в землю. К. ЧР. 48. 2) Серіозный; солидный. Такий зробився тихий та поважний. Рудч. Ск. II. 162. Поважне обличчя. К. Досв. 127. Йому здавалось… ніби він чує поважну його мову. 3) У пова́жному ста́ні. О женщинѣ: беременна. Пані моя нездужає: вона в поважному стані.
Пова́жність, ности, ж. Важность, важный, серіозный видъ, достоинство.
Пова́жно, нар. 1) Почтенно. 2) Серіозно, съ важностью, съ достоинствомъ. Поважно та тихо… сходилися полковники. Шевч. 233. Промовила Зося поважно. Левиц. I. 433.
Пова́жчати, чаю, єш, гл. Потяжелѣть. Чого ви мені в клунок наклали, що він так поважчав? Харьк.
Пова́ла, ли, ж. Потолокъ. Вх. Зн. 66. МУЕ. III. 42.
По́валець, льця ''м., также накида́льний по́валець. Волосяной арканъ. О. 1862. I. Ревяк. 20.
Пова́лина, ни, ж. = Повала. Вх. Зн. 66.
Повали́ти, лю́, лиш, гл. 1) Повалить. Ой там на долині жуки бабу повалили. Чуб. V. 1128. 2) Повалить, пойти массами. Повалили гайдамаки, аж стогне діброва. Шевч. 157.
Повали́тися, лю́ся, лишся, гл. Пова-
