не побралися, слави-поговору понабіралися. Мет. 84.
Погові́рка, ки, ж. Пересуды; также и предметъ пересудовъ. Мир. Пов. I. 165. Г. Барв. 295. Була слава, була слава, стали й поговірки та на тую дівчиноньку, що чорнії брівки. Мил. 75. Тепер же ти ні жінка, ні дівка, а тепер же ти людська поговірка. Чуб. V. 337.
Погові́ти, ві́ю, єш, гл. Поговѣть.
Поговори́ти, рю́, риш, гл. Поговорить. Він у мене такий був, що не до розмови: як прийде, так і засне і не поговоре. Чуб. V. 28.
Пого́да, ди, ж. 1) Соглашеніе, мировая. Вх. Лем. 451. 2) Погода. Еол, оставшись на господі, зібрав всіх вітрів до двора, велів поганій буть погоді. Котл. Ен. 3) Хорошая, ясная погода. І в погоду часом грім ударить. Ном. № 1965. Чи в погоду, чи в сльоту веселий іду на роботу. Чуб. V. 39. 4) Вѣтеръ, буря, дождь, снѣгъ. Погода упаде. Шух. I. 178. Погода у вікно б'є, — зачиніть. Лебед. у. Як їхав, то одвернувсь, відкіль погода йшла. Ум. Пого́донька. Дай, Боже, з вечора погодоньку. Чуб. V. 312.
Пого́ддя, дя, с. Благопріятное время.
Погоджа́ти, джа́ю, єш, сов. в. погоди́ти, джу́, диш, гл. 1) Способствовать, поспособствовать, благопріятствовать, поблагопріятствовать. Бог мені погодив, пшеницею наградив. Нп. А мені Бог погодив, що-м сокиру уломив. Гол. III. 480. Тепер мені погодило, що прядіво не вродило, та вродила чечевиця, та буде мені хвартух і спідниця. Чуб. V. 1184. 2) Мирить, помирить. Олію з водою ніколи не погодиш. Ном. № 4154.
Погоджа́тися, джа́юся, єшся, сов. в. погоди́тися, джу́ся, дишся, гл. 1) Мириться, помириться, сойтись. Два когути, два дими, дві господині ніколи не погодяться. Ном. № 4155. 2) Уславливаться, условиться, договориться. Погодились бра́ти хуру, та підвод нема.
Пого́дка, ки, ж. = Погодник. Харьк. г. Мнж. 189.
Пого́дливий, а, е = Погідливий.
Пого́дний, а, е. Благопріятный. Погодний час.
Пого́дник, ка, м. Флюгеръ. Прил. у.
Пого́донька, ки, ж. Ум. отъ погода.
Погодува́ти, ду́ю, єш, гл. 1) Покормить. ЗОЮР. I. 147. Погодуй, положи, та хоть вп'ять побіжи. Чуб. V. 682. 2) Вскормить (многихъ). Ой як я живу, як я горюю, я своїх діточок не погодую. Мет. 248. Ох, милосердний Творче і всі святії отці, поможіть мені малих діток погодувати, із їх розума да й діждати. КС. 1884. I. 31. 3) Откормить (многихъ). Погодуєм… кабани. Рудч. Ск. II. 26.
Погодува́тися, ду́юся, єшся, гл. Покормиться, поѣсть. Котл. МЧ. 481.
Пого́жий, а, е. 1) Ясный, чистый, свѣтлый. Не погожа в ставу вода, — летять (утенята) до криниці. Чуб. V. 169. З погожої криниченьки коня напувати. Грин. III. 689. Погожий сояшний день. К. ЧР. II. 41. 2) Благопріятный, попутный (о вѣтрѣ). Погожий вітер дме.
Пого́їти, го́ю, їш, гл. Залѣчить (во множествѣ). Так попекла руки, що в силу погоїш. Черниг. у.
Пого́їтися, го́їмося, го́їтеся, гл. Залѣчиться (во множествѣ). Ой коли б побив та й пожалував, до б мої раночки да й погоїлись. Чуб. V. 821.
Погойда́ти, да́ю, єш, гл. Покачать (растеніе или что либо висящее). Сю ніч погуляєм, ляхів погойдаєм. Шевч. 153.
Погойдну́ти, дну́, не́ш, гл. Покачнуть (растеніе или что-либо висящее). Вітер повійне, погойдне те поліно, то воно об дерево й стукає. Чуб. II. 65.
Пого́йдуватися, дуюся, єшся, гл. Покачиваться. І ходила, погойдуючись та підківками поцокуючи. Св. Л. 114.
Поголи́ти, лю́, лиш, гл. Побрить. Він нам поголив голови гладко. Ном. № 675. Лоби́ поголи́ти. Забрить лобъ (въ солдаты). Брати на панщину ходили, поки лоби їм поголили. Шевч. (1883), 388.
Поголи́тися, лю́ся, лишся, гл. Побриться. Звелів йому умитися й поголитися, бо борода у його виросла наче у пасічника. Рудч. Ск. II. 164.
Поголі́ти, лі́ємо, єте, гл. Обѣднѣть, обнищать (о многихъ). Не тим наші діди поголіли, що солодко пили й їли. Ном. № 7239. І здається сей німець на зайві дні їх не займав так як колись при Ондрію Степановичу було, що инколи поспіл три тижні роблять, а поголіли зовсім люде. О. 1862. V. 111.
По́головастий, а, е. Покатый, пологій. Бердич. у.
Поголоди́ти, джу́, диш, гл. Оставить голодными (многихъ). Ти моїх жанцов поголодила. Грин. III. 136.
Поголодува́ти, ду́ю, єш, гл. Поголодать.
