По́голос, су, м. = Поголоска. Поголос розійшовся по всій околиці. Єв. Л. IV. 14.
Поголоси́ти, шу́, сиш, гл. Поплакать.
Поголо́ска, ки, ж. Слухъ, молва. К. ЧР. 397. Скрізь пішла поголоска, що Кармалюк ходить. КС. 1883. II. 467. Десь дзвін лили і пустили таку поголоску. Ном. № 7807. Хиба не чув ти поголоски про чорну раду? К. ЧР. 107.
Поголо́сний, а, е. Шумный. Зашумять ліѣси поголуосниї. Грин. III. 12.
Поголосні́йшати, поголосні́шати, шаю, єш, гл. Сдѣлаться громче. Голосна пісня його через те ще поголоснійшала на широкому світі. К. ХП. 130.
Поголу́бити, блю, биш, гл. Поласкать. Вх. Зн. 51.
Поголу́битися, блюся, бишся, гл. Поласкаться. Білесенькі, повні, як півонь, маківки, що мовляв, де тільки русальна з молодиком поголубляться, там вони врожаються й цвітуть. О. 1862. VIII. 16.
Поголубі́ти, бі́ю, єш, гл. Сдѣлаться голубымъ. Вх. Зн. 51.
Поголу́бкатися, каюся, єшся, гл. = Поголубитися. Молоді, як би могли крізь землю пройти, щоб там притулитись, поголубкатись, то ні минути не ждали б. Св. Л. 270.
Погомоні́ти, ню́, ниш, гл. Поговорить, побесѣдовать. Чумаки собі й байдуже, а москалі щось погомоніли собі тихенько. Рудч. Ск. II. 171. Парубки погомоніли-погомоніли та й розійшлись. МВ. I. 40. Сядь, погомони. ЗОЮР. I. 48.
Пого́нач, ча, м. Часть ручной мельницы. См. Жорна. Шух. I. 146.
Пого́нець, нця, м. 1) = Погонич 2. Г. Барв. 18. Був в погонцях за Дунаєм. Мкр. Н. 2) Погонщикъ, посланный за кѣмъ въ погоню. Біглому єдна дорога, а погонцеві десять. Фр. Пр. 37.
Пого́нити, ню, ниш, гл. = Поганяти. Ані стій, ані погони. Посл. Ой у лузі воли в плузі, мій милий погонишь, за поясом батіг носить, за мною голосить. Чуб. V. 73.
Пого́нич, ча, м. 1) Погонщикъ, работникъ, погоняющій воловъ при пахотѣ или у чумаковъ. Рудч. Чп. 90. От він узяв, нарвав війце і підпріг єї, а жінку поставив за погонича. Рудч. Ск. I. 180. 2) Возница. Ляснув погонич пугою, коні… потюпали і зникли з очей. К. Оп. 5.
Пого́нка, ки, ж. Преслѣдованіе; неудовольствіе, нареканіе. Мнж. 189. Вони погонку гонять, що пробі пару волів даси за безчестя. Павлогр. у. Він один робить як слід, а вона ще на його й погонку жене. Екатериносл. у. Вона на тебе таку погонку жене, що біда. Екатериносл. у. (Залюб.). См. Погінка.
Пого́нонька, ки, ж. Ум. отъ погоня.
Пого́нь, ні, ж. = Погоня. Мнж. 26. Погонь за мною. Мет. 100. Буде за нами з города Азова велика погонь уганяти. АД. I. 121.
Пого́ня, ні, ж. Погоня. КС. 1882. XII. 502. Ой Марку ж, мій Марку, не дрімай зо мною, бо побіжить мати в погоню за мною. Чуб. V. 226. Ум. Пого́нечка, пого́нонька.
Пого́рда, ди, ж. Пренебреженіе, презрѣніе. Г. Барв. 460. Не видко було ні ненависти, ні погорди. Левиц. I. 463.
Пого́рджування, ня, с. Пренебреженіе, презрѣніе. Піднялась до погорджування великою гординею. К. ХП. 129.
Пого́рджувати, джую, єш, сов. в. погорди́ти, джу́, ди́ш, гл. Пренебрегать, пренебречь, презирать, презрѣть. К. ХП. 114. Погорджує недужним і дітвора. К. Іов. 42. Не погордіт і загостіт. Ез. V. 67.
Погордува́ти, ду́ю, єш, гл. Пренебречь. Грин. III. 471. Покличмо ми брата мого до себе у гості, — може він не погордує тепер нами. Рудч. Ск. II. 143.
Пого́рження, ня, с. Пренебреженіе, презрѣніе. В його душі змінялись то жаль, то погорження. Стор. МПр. 16.
Погори́джа, жі, ж. Пожаръ, пожарище. МВ. (О. 1862. III. 40). Торік була погориджа, ще й досі чути. Ном. № 4125. Чи не на погориджу біжите? МВ. I. 38.
Пого́ристий, а, е. Гористый. Земля у нас, коли б не гори, була б зовсім добра, да тільки те, що трохи пагориста, як звичайне край над Дніпром з правого боку. О. 1861. VIII. 88.
Погорі́лець, льця, м. Погорѣлецъ. Черк. у. Погорілець хліб ззів, а солому спалив. Ном.
Погорі́лий, а, е. 1) Погорѣлый. Боюся ще погорілу хату руйнувати. Шевч. 264. 2) Погорі́ле = Погорілля. На погоріле хоч шажок дайте. Макс.
Погорі́лище, ща, с. Пожарище, пепелище.
Погорі́лля, ля, с. Несчастье отъ пожара. Він просить на погорілля.
Погорі́нець, нця, м. = Погорілець. Вх. Лем. 451.
