Погоріти, рю́, ри́ш, гл. 1) Погорѣть, сгорѣть. Погоріли степи, поля і зелені байраки. Нп. Торік ми погоріли та оце й досі на хату не стяглися — у брата живемо. 2) Побагровѣть. Зоря погоріла дуже на вітер. Грин. I. 11. 3) Загорѣть. Од сонечка погорів, од вітречка почорнів. ХС. II. 196.
Погороди́ти, джу́, диш, гл. Загородить (во множествѣ). Як прийдеш додому, то погороди загороди великі. Рудч. Ск. I. 144.
Погосподарюва́ти, рю́ю, єш, гл. Похозяйничать. Була дочка, оддали заміж, та не довго й погосподарювала — вмерла. МВ. I. 16.
Погости́ти, щу́, стиш, гл. Угостить, принять какъ гостя. Прийняла їх у хату, але не мала чим їх погостити. Гн. I. 93. Нас… так файно погостив. Гн. II. 41. Запросив і погостив їх дуже красно. Драг. 121.
Погости́тися, щу́ся, стишся, гл. Быть въ гостяхъ, провести время съ гостями. Ой устань, мила, та й пробудися, я до тебе прийшов погоститься. Чуб. V. 48. Запросим до себе та погостимося трохи. Чуб. II. 630.
Погостри́ти, рю́, риш, гл. Поострить.
Погостюва́ти, тюю, єш, гл. = 1) = Погостити. 2) Побыть въ гостяхъ, погостить. Чуб. IV. 580.
Поготі́в, нар. Подавно, тѣмъ болѣе. Не кракала ворона, вгору літаючи, а вниз уже й поготів. Ном. Коли щеня не задавив, мене не займе й поготів. Гліб. 21. Діти батька мало що й слухають, а нас і поготів. Г. Барв. 413. Не слухався парубком, а оженившись і поготів не буде. Нѣжин. у.
Поготува́ти, ту́ю, єш, гл. Наготовить, приготовить (во множествѣ). Чи все вже поготували нам на дорогу?
Погра́бнути, ну, неш, гл. Окоченѣть. Пограбнуть иноді руки на річці. Руки на дощі та на холоді пограбли. Рк. Левиц.
Пограбува́ти, бу́ю, єш, гл. Ограбить. К. ЧР. 62. А вона ж бо їх да й пограбувала: у одного взяла вороного коня. Чуб. III. 391.
Погра́ти, гра́ю, єш, гл. 1) Поиграть. 2) Обыграть. Та мені хоч аби що, то пограю його, дарма, що в його самі тузи та королі. Лубен. у. А котрий котрого пограв. Лубен. у.
Погра́тися, гра́юся, єшся, гл. Поиграть. Пограймось, погуляймо та пісеньку заспіваймо. Шевч. 29.
Погре́б, бу, м. = Погрі́б. Гн. II. 160. Старий попрощавсь із мертвим тілом мовчки і без плачу й жалю поблагословив на погреб. К. ЧР. 105.
Погре́бати, баю, єш, гл. Побрезгать. Глянь, яка гарна! за таку б кралю і я не погребав. Стор. II. 32.
Погре́барь, ря, м. Могильщикъ. Вх. Зн. 51.
Погребе́льне, ного, с. Пошлина за проѣздъ черезъ плотину.
Погре́биця, ці, ж. Землянка.
Погреби́ще, ща, с. = По́гріб. В погребищі темному замкнули. К. ПС. 122.
Погре́бний, а, е. Погребальный, похоронный. Погребна одправа.
Погребни́к, ка, м. = Пригребиця 1. Увіходить сонце, скинуло свої ризи і повісило на погребнику і приходить у хату. Чуб. I. 5.
Погребну́тися, ну́ся, не́шся, гл. Гребнуть весломъ. Харон не зараз схаменувся, разів з чотирі погребнувся і з каючком причалив к ним. Котл. Ен.
Погребня́, ні́, ж. = Погребник.
Погребо́вий, а, е. 1) Похоронный. 2) Бывшій на погребеніи, похоронахъ. По погребі запросив… усіх погребових на гостину, щоби за грішну душу випили та дещо перекусили. ЕЗ. V. 170.
Погребо́вини, вин, мн. Поминки по усопшемъ. Вх. Уг. 260.
Погребти́. См. Погрібати.
Погри́вина, ни, ж. Комли высоко скошенной травы. Щоб добре косили да погривин не пускали. О. 1861. X. 35.
Погри́зти, зу́, зе́ш, гл. Погрызть, изгрызть. І погризе йому сустави й жили. К. Іов. 39.
Погри́зтися, зу́ся, зе́шся, гл. 1) Погрызться. 2) Поссориться. Се не собаки, се два брати, що погризлись та й побились, ідучи степом. ЗОЮР. I. 306.
Погри́мати, маю, єш, гл. = Погрімати.
По́гріб, ба, м. Погребъ. Дід… закинув його у погріб. Рудч. Ск. II. 14. Ум. Погрібе́ць. Чуб. V. 1174. В погребці замурувався. Драг. 39. Маленький погрібець повен яєць. ХС. III. 63.
Погрі́б, ре́бу, м. Погребеніе.
Погріба́ти, ба́ю, єш, сов. в. погребти́, бу́, бе́ш, гл. 1) Погребать, совершить погребеніе, хоронить, похоронить. Ой заплачуть, погребуть. Чуб. V. 461. 2) Только сов. в. Сгресть, окончить сгребать. Ой покошено, погребено. Грин. III. 85.
