№ 1313. Що питали, на все одмовляв з покорою. МВ. (О. 1862. I. 102).
Покоржа́віти, вію, єш, гл. Сдѣлаться корявымъ.
Покори́стувати, тую, єш, гл. = Покористуватися. Як вислужив год, хазяїн йому посіяв день проса, щоб він ним покористував. Рудч. Ск. I. 89.
Покори́стуватися, туюся, єшся, гл. Извлечь пользу, выгоду, воспользоваться. Стор. II. 114. Од Бога положено покористуватись їм од твоєї коняки. Мнж. 147. Одже покійний дядько добре покористувався з нашої худоби.
Покори́ти, рю́, риш, гл. Смирить? Біг покорить, Біг і простить. Ном. № 60.
Покори́тися, рю́ся, ришся, гл. Покориться, смириться предъ кѣмъ. Кому мені покоритися: чи старому та старенькому, чи малому та малесенькому. Чуб. V. 669.
По́корм, му, м. Молоко матери (женщины, самки). Рудч. Ск. I. 135. Мати занедужала, і в неї не стало покорму. Стор. МПр. 29.
Покорми́ти, млю́, миш, гл. Покормить. Я собаки покормлю, покормивши зажену. Чуб. V. 193. На річці риби вловити, жінку свою з дітьми покормити. ЗОЮР. I. 58.
Покорми́тися, млю́ся, мишся, гл. Покормиться.
Покоро́стявіти, вію, єш, гл. 1) Заболѣть чесоткой. 2) Покорявѣть, сдѣлаться шероховатымъ, пятнистымъ (о кожѣ человѣка или растенія). Кавуни покоростявіли. Лебед. у. Чогось картопля наша покоростявіла. Черниг. у.
Покороти́ти, ся. См. Покорочувати, ся.
По́короткий, а, е. Коротковатый. Покоротка свита. НВолын. у.
По́короткуватий, а, е = Покороткий. Старенька дерга покороткувата. Мир. Пов. II. 56.
Покороча́ти, ча́ю, єш, сов. в. покороти́ти, чу́, ти́ш, гл. Укорачивать, укоротить, дѣлать, сдѣлать короче чѣмъ слѣдуетъ. Сукню пошили, покоротили. Гол. III. 73.
Покороча́тися, чаюся, єшся, сов. в. покороти́тися, чу́ся, ти́шся, гл. Укорачиваться, укоротиться; сокращаться, сократиться. Літа ж мої молодії, літа молоденькі, як вас здибле лиха доля, будьте коротенькі! Як дасть Господь лиху долю, то покоротіться, а як буде добра доля, ой то продовжіться. Гол. I. 273.
Покорті́ти, ти́ть, гл. безл. Нѣкоторое время хотѣть сильно; не терпѣться. Нехай покортить. Кортить побігти подивиться.
Поко́рчити, чить, гл. безл. Покорчить. Щоб тобі руки покорчило. Ном. № 3719.
Покорчува́ти, чу́ю, єш, гл. Покорчевать.
Покори́ти, ся. См. Покоряти, ся.
Покоря́ти, ря́ю, єш, сов. в. покори́ти, рю́, риш, гл. Покорять, покорить.
Покоря́тися, ря́юся, єшся, сов. в. покори́тися, рю́ся, ри́шся, гл. Покоряться, покориться.
Покоса́рщина, ни, ж. Пирушка женъ косарей по уходѣ ихъ мужей на работу. Рк. Кулиша.
Покоси́ти, шу́, сиш, гл. Скосить. Хто ж тую травицю покосить? Чуб. III. 136. Пішли вони косить; покосили і поклали в копиці. Чуб. II. 409.
Покоси́тися, шу́ся, сишся, гл. Покосить нѣсколько. Одужаю, — прийду покоситись. Мнж. 147.
Покоте́ло, ла, с. Кружокъ (деревянный, металлическій). Мов покотело червоніє крізь хмару — сонце занялось. Шевч. (КС. 1885. III. 521).
Поко́т, та, м. Имя собаки. Покот з Вовчком несуться до мене, спинаються, ледве не звалять. О. 1862. VIII. 18.
Покотигоро́шок, шка, м. = Котигорошок.
Покоти́ло, ла, с. Большой горшокъ. Варить борщ у такому покотилі, як відро. Ком. II. № 235.
Поко́тистий, а, е. О дорогѣ: укатанный. Покотиста дорога. Черк. у.
Поко́тисто, нар. Покато, подъ гору. Туди покотисто земля йде. Новомоск. у.
Покоти́ти, кочу́, тиш, гл. 1) Покатить. Покотив бублик — кіт ухопить. Г. Барв. 37. Вона його за ворота собаками випровадила, а по його сліду каменем покотила. Мет. 115. І гори́ покоти́в би. И горя мало. Мнж. 169. 2) Покатить, поѣхать, ринуться. На хмарі в Пафос покотила. Котл. Ен. V. 26. Сів на повозку і покотив у місто. Левиц. I. 446. Як та туча, куди луча, так і покотили. КС. 1882. IV. 171. Пішло пожарище гулять степом: геть покотить і дим, і полум'я. Греб. 400. О водѣ: хлынуть. Маленька річечка, що так тихенько йшла, заклекотіла, заревла і через греблю покотила. Греб. 384. См. Покочувати.
Покоти́тися, чу́ся, тишся, гл. 1) Покатиться, скатиться. Клубочок покотився.
