Поколива́ти, ва́ю, єш, гл. = Поколихати.
Поколиса́ти, са́ю, єш, гл. = Поколихати. Трошки поколисала, воно й заснуло.
Поколиха́ти, ха́ю, (шу), єш (шеш), гл. Поколыхать, покачать. Од кулішу ніг не поколишу. Ном. № 12323. Ой нехай мої шитії рукава буйний вітер да поколише. Чуб. V. 605.
Поколиха́тися, ха́юся (шуся), ха́єшся (шишся), гл. 1) Покачаться. 2) Поколебаться. Росердився і роскричався, аж цілий світ поколихався. Котл. Ен.
Поколихну́ти, ну́, не́ш, гл. Покачнуть, пошатнуть. Дзвоничок цей дуже голосний, поколихнеш його тільки, зараз почуєш, як він задзвенить. Ком. Роз. II. 81. Положиш його на ту подушку і поколихнеш. Грин. II. 344.
Поколихну́тися, ну́ся, не́шся, гл. Покачнуться, пошатнуться.
Поколі́нниці, ниць, ж. мн. = Доколінниці. Гол. Од. 72.
Поколі́ння, ня, с. Поколѣніе. К. МХ. 44. Левиц. Пов. 324.
Поколі́ти, лі́ємо, єте, гл. Околѣть (о многихъ). На чистому щоб поколіли, щоб не оставсь ні чоловік. Котл. Ен. I. 33.
По́колодва, ви, ж. Ловушка для лисицъ и куницы: двѣ вбитыя въ землю развилки (розсо́хи), соединенныя бревномъ (победрина), въ развилинахъ ихъ лежитъ второе бревно (підколодник), а надъ нимъ третье (притяг), — посрединѣ оно поддерживается подставкой (свердлик), установленной на підколоднику, а на концы его наклонно положено два бревна (пі́льги): верхними концами они (зацѣпивъ сучьями) на підколоднику, а нижними на землѣ; звѣрь, силясь достать приманку, просовываетъ голову между двумя верхними бревнами, выталкиваетъ подставку и придавливается тяжестью упавшаго бревна за шею. Шух. I. 237.
Поколо́дне, ного, с. Откупная плата за привязываніе колодки (на масляницѣ).
Поколоси́тися, шу́ся, сишся, гл. Поколоситься. Така хороша пшениця поросла, вже й поколосилась. Чуб. II. 7.
Поколо́ти, лю́, леш, гл. 1) Переколоть, заколоть; исколоть. Коли б свині рот, то б усіх поколола. Чом. № 3827. Поцілував мене, та так поколов вусами. Левиц. I. 199. 2) Зарѣзать (нѣсколькихъ свиней). Ми ці кабани поколем та попродаєм. Рудч. Ск. II. 26.
Поколо́тися, лю́ся, лешся, гл. Исколоться, уколоться.
Поколо́шкати, каю, єш, гл. 1) Всклокочить, взъерошить (волосы). О градѣ: побить, свалить стебли растеній. Гряд поколошкав трошки хліб. Харьк. 2) Встревожить, испугать. Та не гомони, дядьку: усю рибу поколошкав. Морд. Оп. 33. Москаль убіг у хату, з печі її стяг, дітей поколошкав. Г. Барв. 53.
Поколупа́ти, па́ю, єш, гл. Поковырять, исковырять. Хто це мені піч поколупав? Богодух. у.
Поколупа́тися, па́юся, єшся, гл. Поковыряться, быть исковыряннымъ.
Поколядува́ти, ду́ю, єш, гл. Пропѣть въ одномъ или многихъ мѣстахъ колядки.
По́колядь, ді, ж. Припѣвъ къ колядѣ въ честь хозяина. Гол. IV. 553.
Покомизи́тися, жу́ся, зи́шся, гл. Покапризничать, поупрямиться. Не зважай на неї: покомизиться та й перестане. Богодух. у.
Покона́ти, на́ю, єш, гл. 1) Умереть, помереть. Дай Боже і покопать по правді. Ном. № 6695. Бодай наші вороги покопали до ноги. Чуб. V. 246. 2) Побѣдить. Покопали козацьку волю. Св. Л. 64.
Поконві́чний, а, е. Извѣчный. Поконвічні високі Карпати. Млак. 88.
Покопа́ння, ня, с. Изрытіе.
Покопа́ти, па́ю, єш, гл. 1) Изрыть, ископать. 2) Перекопать (во множествѣ). Не можна мені з нею бувати і з нею розмовляти, бо лихії воріженьки покопали доріженьки. Чуб. V. 24. 3) Накопать, выкопать (во множествѣ). Сусідки близькії — то он вороги самі — покопали ями попід ким, під нами. Чуб. V. 72.
Покопирса́ти, са́ю, єш, гл. Изрыть, поковырять. Ганна показала синові обидві ручки, сині, покопирсані неначе ножем. Левиц. I. 67.
Покопи́ти, плю́, пи́ш, гл. Собрать, сложить въ копи. Г. Барв. 146. Покосили, погребли, а покопити — ні. Мнж. 166. Ми своєму пану ізробили славу: ой ми сіно покопили, вечеряти заробили. Нп.
Покопоті́ти, почу́, ти́ш, гл. Побѣжать мелкими шажками, стуча ногами (о дѣтяхъ). Раді діти уволити материну волю: ізнялись, покапотіли на могилу в поле. К. Досв. 81.
Поко́ра, ри, ж. Покорность, смиреніе. К. Дз. 226. Мир. ХРВ. 289. Цнота і покора не має місця у панського двора. Ном.
