ся… А що ж мені по поклону, коли його самого нема. Чуб. V. 202. Поклони бити, класти, покладати, давати, віддати. Оддайте поклони мамі й жінці. АД. II. 80. Также подарокъ при передаваемомъ поклонѣ: А він її поклін дає — коня вороного, вона йому поклін дає — хусточку шовкову. Чуб. V. 324. Ум. Поклі́нчик, покло́ночок.
Покліть, ти, ж. 1) Часть колодезнаго сруба ниже уровня земли. Уман. у. 2) Рама бороны. Желех.
Покло́нець, нця, м. = Поклін. Сирітка кинулась до ніг, поклонці тричі положила. Мкр. Г. 35.
Поклони́ти, ся. См. Поклоняти, ся.
Покло́ночок, чку, м. Ум. отъ поклін.
Поклоня́ти, ня́ю, єш, сов. в. поклони́ти, ню́, ниш, гл. 1) Наклонять, наклонить. 2) Кланяться, поклониться, посылать поклонъ. То не сива зозуля закувала, як сестра до брата з чужої сторони поклоняла. Мет. 356.
Поклоня́тися, ня́юся, єшся, сов. в. поклони́тися, ню́ся, нишся, гл. 1) Кланяться, поклониться. Батькові й ненці поклоняйся. Чуб. V. 370. Также: передать поклонъ. Поклоняється бідний невольник із землі турецької, із віри бусурманської, у города християнські до отця, до матусі… поклоняється голубоньком сивеньким. АД. I. 93. Козак до дівки ворлами та поклонився. Мет. 82. 2) Поклони́вся пані-ма́тці хлі́бом. Посваталъ дочь. Св. Л. 275.
Поклопота́тися, чу́ся, чешся, гл. Позаботиться. Робитимеш не для кого, як для себе; любо буде й поклопотатись. МВ. I. 30.
Покло́ччити, чу, чиш, гл. — пря́діво. Порвать коноплю при мятьѣ и обратить ее въ паклю. Богодух. у.
Поклюва́ти, клюю́, є́ш, гл. Поклевать, исклевать. Чуб. V. 297. Курчатам пшона посипала, а кури поклювали. Харьк. у.
Поключи́тися, чу́ся, чишся, гл. = Покільчитися. Черк. у. Насипала насіння розсади й цибулі в черепки, присипала землею й полила та проростила, а потім посіяла вже, як насіння поключилось. Рк. Левиц.
Покля́, нар. = Покіль. Тя, любку, не забуду, покля буду жити. Гол. III. 429.
Покляк(ну)ти, кну, неш, гл. Склониться, нагнуться. Колос позолотів, набубнявів, покляк. Г. Барв. 147. Отті прямії колоски зовсім пустісінькі, ростуть на ниві даром; котрі ж поклякнули, то божа благодать: їх гне зерно, вони нас мусять годувать. Греб. 363.
Покля́сти, кляну́ и клену́, не́ш, гл. Поклясть, проклясть. Мене, молоду, кожен поклене. Чуб. V. 747.
Покля́чити, чу, чиш, гл. Сдѣлать заломы на растеніяхъ для примѣты; сдѣлать межевые знаки на деревьяхъ. Оце поклячили усі дерева, — тепер уже не буде крадіжки. Мирг. у. Слов. Д. Эварн.
Покмі́тливий, а, е. Замѣтливый, примѣтливый. Добре тому вчиться грамоти, в кого покмітлива голова. Канев. у.
Покмі́ть, ти, ж. Признакъ, примѣта. Вх. Зн. 51.
Поковалюва́ти, лю́ю, єш, гл. Побыть кузнецомъ.
Поко́взати, заю, єш, гл. Сдѣлать гладкимъ, скользя по чему.
Поко́взатися, заюся, єшся, гл. Покататься на льду, скользя.
По́ковзом, нар. Скользя. Били мужики бабу, та потім поковзом тягли. Прил. у.
Поковзти́ся, зну́ся, не́шся, гл. Поскользнуться. Пан капраль поковзлись по крові своїй багровій. Федьк.
Поковта́ти, та́ю, єш, гл. Проглотить (многое). Грин. I. 43. Море поковтало бідолах. К. Бай. 48.
Поко́втати. См. Поковтувати.
Поковтач, ча, м. Пт. дятелъ. Вх. Пч. II. 13.
Поко́втувати, тую, єш, гл. сов. в. поко́втати, таю, єш. Постукивать, ударять, постучать. Їде турок з весіленьком, приїжжає в подвіренько, поковтує в гранаточку: вийди, вийди, Романоньку. АД. I. 300. Поковтала пальцем у браму. Драг. 325.
Покої́вка, ки, ж. Горничная. З панею наїхала польська двірня, польки-покоївки. Левиц. I. 159.
Покої́вчин, на, не. Принадлежащій горничной. Желех.
Поко́їк, ку, м. Ум. отъ покій.
Поко́їти, ко́ю, їш, гл. Покоить, лелѣять. Я тебе не покину довіку, буду тебе покоїти. Кв.
Поко́їтися, ко́юся, їшся, гл. Покоиться.
Покойо́вий, а, е. Комнатный.
Поко́кати, каю, єш, гл. Постричь, обстричь (овецъ). Мнж. 182.
Поколе́сне, ного, с. Подать отъ мельничнаго колеса.
Поколе́щина, ни, ж. = Поколесне.
