Словарь української мови (1924)/покій
| ◀ покицяти | Словарь української мови П покій |
покійний ▶ |
|
I. По́кій, ко́ю, м. Покой, миръ. Дати по́кій, дати чи́стий по́кій. Оставить въ покоѣ. Дай їй покій! Чуб. V. 273. Та дай мені чистий покій… Я не маю коли і в голову пошкрябатись. Св. Л. 202.
II. По́кій, ко́ю, м. Комната. Прошу, серце, до покою, потворимо з тобою. Нп. Та привели Бондарівну в покої високі. Грин. III. 614. А пани все по покоях ходять. МВ. (О. 1862. III. 54). Ум. Поко́їк, покі́йчик. За тим покойом є покійчик. Драг. 307.