мене пом'янув, щоб той не минув. Ном. 2) Поминать, помянуть (усопшаго). Чуб. V. 370. Хреста ніхто не поставить і не пом'яне. Шевч.
II. Помина́ти, на́ю, єш, сов. в. помину́ти, ну́, не́ш, гл. Проходить, проѣзжать, проѣхать и пр. мимо, миновать, минуть. Ми вже той хутір поминули. Зміев. у. Уже петрівочка поминає. Мил. 93.
Помина́тися, на́юся, єшся, гл. Быть поминаемымъ. Ох, моя матінко, снився мені батенько. — Цур йому, моя доненько, — поминаться хоче. Ном. № 12812.
По́минки, нок, ж. мн. Поминки. Зробити поминки я хочу, поставити обід старцям. Котл. Ен. Я нічого не жалував на поминки. Г. Барв. 209. Руса́льні по́минки. Четвергъ троицкой недѣли. Г. Барв. 350. См. Помин.
Помину́тися, ну́ся, не́шся, гл. Минуть. Поминулися в саду яблучка, ще й солодкії дульки; поминулося дівуваннячко, ще й дівоцькії думки. Грин. III. 224. Поминуться роскішеньки, і сама я бачу. Чуб. V. 517.
Помири́ти, рю́, риш, гл. Помирить. Може й Хмельницькому доведеться їх помирить. Стор. МПр. 89. Пійди лишень помири їх. ЗОЮР. I. 162.
Помири́тися, рю́ся, ришся, гл. Помириться. Не помиряться, як два коти над салом. Ном. № 4148.
Поми́рна, ної, ж. Мировая. Ось я вам напишу помирну. Ном. № 4204.
Помирува́ти, ру́ю, єш, гл. Помазать елеемъ.
Поми́ршавіти, вію, єш, гл. Сдѣлаться чахлымъ, болѣзненнымъ, невзрачнымъ. Чогось хлопець помиршавів. Рідне село наче… помиршавіло. Мир. Пов. II. 93.
По́мисел, слу, м. Помышленіе. Щоб з нею одружитись… то я того і в помислі не мав. МВ. (КС. 1902. X. 150). Чи нема в його помислу, щоб — нехай Бог боронить — самому собі смерть заподіять. Кв.
Поми́слити, слю, лиш, гл. Подумать. Бачиш мене, милий, гожу, хорошую, гожу, хорошую, повік здоровую; а боронь, Боже, недуги, тогді ти помислиш об другій. Мет. 46.
Поми́ти, ми́ю, єш, гл. Помыть. Ой помила у воді, посушила на горі. Чуб. V. 435.
Поми́тися, ми́юся, єшся, гл. Помыться. Чоловік той став просити вовка, щоб він позволив йому перед смертю помитися. Чуб. I. 52. Помыть голову. Згадай мене, ненько, в суботу пізненько, як дівчата помиються й плетуться дрібненько. Грин. III. 559.
Поми́ток, тку, м. = Майка. Вх. Лем. 453.
Помихті́ти, хчу́, ти́ш, гл. Побѣжать. На улицю да й помихтіла. Грин. III. 99.
Помишле́ння, ня, с. Помышленіе. Тілько моєї й думки, тілько і помишлення, щоб швидче бути укупі з Марусею. Кв.
Помишля́ти, ля́ю, єш, гл. Думать, помышлять. Нічого о собі не дбаєш, о розбою помишляєш. Чуб. V. 233.
Помі́вка, ки, ж. = Помовка. Це в нас така помівка. Каменец. у.
I. По́між, жі, ж. Проходъ. Кругом люде у два ряди постали рясно, мов квіток хто рядочками насаджав, тільки поміж пропустили попові з причетом пройти. Г. Барв. 65.
II. По́між, нар. 1) Около, возлѣ, въ смежности. Мати за няньку у другому дворі поміж. Г. Барв. 544. 2) Подъ рядъ, сплошь. У трьох дворах поміж вигинула скотина. Лебед. у.
Помі́ж, пред. 1) Между, среди. Поміж тими туманами сиз голуб літає. Чуб. Піти́ помі́ж лю́де. Пойти въ люди, въ среду людей. От і пішов поміж чужі люде. Федьк. 2) Мимо. А подружечки все віночки та й плестимуть, поміж твої ворітенька та й нестимуть. Мил. 131.
Помі́жний, а, е. Смежный, сосѣдній. Иноді буває так як одрізане село од других поміжних сел і обличчєм, і одежею, і мовою. О. 1862. VIII. 31.
Помі́жник, ка, м. Сосѣдъ по земельнымъ владѣніямъ.
Помізкува́ти, ку́ю, єш, гл. Подумать, поразмыслить. Коли хочеш що казати — перш помізкуй, як почать. Ном. № 14205.
Помізчи́ти, чу́, чи́ш, гл. Разбить въ дребезги. Потрощив, помізчив геть ті горшки. Драг. 209.
По́мік, моку, м. Конопля, намоченная въ рѣкѣ. Старшина звелів помоки повитягати з річки, а то чийсь помік один зостався. Волч. у.
По́мілко, нар. Мелковато.
Поміни́ти, ню́, ни́ш, гл. 1) Обѣщать. Та вна мені помінила подарунок дати. ЕЗ. V. 146. 2) Загадать. Як зацвіте вишня на св. вечір — збудеться, на що помінила. О. 1861. XI. Св. 54.
Поміни́тися, ню́ся, нишся, гл. Дать
