Приче́па, пи, об. Придира, назойливый, привязчивый человѣкъ. Черк. у. Оце причепилась причепа. Левиц. I. 417. Уже і сяк, і так мостить, щоб одкаснулась причепа. Грин. I. 293.
Причепенда, ди, об. = Причепа. Чого ти в'яжешся, причепендо? О. 1861. XI. Кух. 23.
Причепи́ти, плю́, пиш, гл. Прицѣпить; надѣть, повѣсить. До шиї білий камінь причепіте. Макс.
Причепи́тися, плю́ся, пишся, гл. Прицѣпиться; пристать, привязаться. Причепився, як реп'ях. Ном. № 2744. Вона як причепилась до його: „Скажи таки, чоловіче!“ Рудч. Ск. I. 208.
При́чепка, ки, ж. 1) Прицѣпка, придирка. 2) Подвѣска, брелокъ.
Приче́пливий, а, е. Навязчивый, придирчивый. Левиц. Пов. 146.
Приче́пний, а, е = Причепливий. Левиц. I. 302.
Причепури́ти, рю́, ри́ш, гл. 1) Пріодѣть, принарядить. Царь і взяв його, — одягли, причепурили. Рудч. Ск. II. 13. 2) Пріукрасить, убрать. Так гарненько причепурила хату.
Причепури́тися, рю́ся, ри́шся, гл. Пріодѣться, принарядиться, пріубраться. Умилася, причепурилась.... хоть би до дудки на танець. Котл. Ен. I. 12.
Причеса́ти, ся. См. Причісувати, ся.
При́чет, та и ту, м. 1) Причтъ. Причет в підрясниках ходить, то панотці мусять ходить в рясі. Св. Л. 10. 2) Свита, лица, сопровождающія кого. Увесь весільний причет молодого рушає до молодої, співаючи. О. 1862. IV. 30. 3) Приче́т, ту. Причастіе къ дѣлу, участіе въ дѣлѣ. Став він мені признаватись про ті смушки, що покрадено у жида, а я й питаю: „Хиба й ти в тім причеті?“ — А він і каже: „Нас три було“. Новомоск. у.
Приче́тен, тна, не, приче́тний, а, е. Причастенъ, причастный. Як би я до того причетен, ну так. Черк. у. Не приче́тна я зо́всім до не́ї. Я совсѣмъ не имѣю съ ней дѣла. Константиногр. у.
Приче́тник, ка, м. Участникъ, причастный къ чему человѣкъ. І ти причетник у те діло? Константиногр. у.
Причи́на, ни, ж. 1) Причина. Було б чути се, що земля ходить. — З якої причини? Земля не віз. Ком. I. 24. Хто був причиною розстання мого, щоб мій ввесь смуток упав на нього. Чуб. V. 358. Я ж не причи́ною, що боли́ть, — не виноватъ же я, что болитъ. Зміев. у. 2) Вина. Не можу я, пане, на инших казати, бо моя причина, — буде Бог карати. Чуб. V. 344. 3) Несчастіе, бѣда. Сталась йому причина: сіль головку розбила. Рудч. Чп. 168. Плаче, плаче сиротина по моїй причині. Мет. 463. Я з того не винен, що така причина впала. КС. 1883. III. 671. 4) Падучая болѣзнь. Причина його б'є. Щоб тебе причина кинула. Її й не сватають, бо на їй причина буває. Черниг. у. 5) Помѣшательство, порча. Ото ж моя дівчинонька, що сонна блудила: отаку то їй причину ворожка зробила. Шевч. 30. Ум. Причи́нка. Мет. 191. Причи́нонька. Чуб. V. 584.
Причи́нець, нця, м. Зачинщикъ, виновникъ. Закр.
Причини́ти, ся. См. Причиняти, ся.
Причи́нка, ки, ж. Ум. отъ причина.
Причи́нний, а, е. Помѣшанный, порченый. Упирі бувають двоякі: родимі і причинні. ЕЗ. V. 216.
Причи́нок, нку, м. Причина. Косинський… зробивсь причинком зла. К. Дз. 88.
Причи́нонька, ки, ж. Ум. отъ причина.
Причиня́ти, ня́ю, єш, сов. в. причини́ти, ню́, ниш, гл. 1) Притворять, притворить. Скриплять мої ворітечка, ніхто не причинить. Мет. 62. 2) Прибавлять, прибавить. Грин. III. 524. Я нічого не причиняю, кажу то, що він казав. Каменец. у. Причинив собі роботи. Чуб. V. 215. Причини вам, Боже, віку. Фр. Пр. 85.
Причиня́тися, ня́юся, єшся, сов. в. причини́тися, ню́ся, нишся, гл. 1) Притворяться, притвориться (о дверяхъ, крышкѣ и пр.). 2) Прибавляться, прибавиться. А диви но, кілько причинилося села. Каменец. у. 3) — до чо́го. Содѣйствовать, способствовать, поспособствовать чему, участвовать въ чемъ. Чуб. VI. 99.
При́чі́вок, вка, м. = Причілок 1. Шух. I. 92. Коло тої, каже, школи зробили причівки.... А на тотих причівочках зродила ожина. Гол. I. 56. Ум. Причі́вок.
Причі́лковий, а, е. Относящійся къ причілку. ХС. III. 56. Одчинила причілкове вікно. Левиц. Пов. 213. Молодий сідає на причілковій лаві. Грин. III. 541.
Причілок, лка, м. 1) Боковая стѣна дома; бокъ крыши дома, фронтонъ. Рудч. Ск. I. 117. 2) Боковая стѣнка сундука. Сумск. у. Вас. 150.
